1

Той день для мене розпочався з нічим не примітного ранку. Ніч видалася непростою, знову дошкуляла бойова рана, практично не даючи можливості нормально виспатися. Біль помітно вщухла тільки близько світанку, що дозволило хоч трішки подрімати. Прокинувся я коли сонце вже давненько вигулькнуло з-за обрію і неспішно мандрувало безхмарним небосхилом. За вікном буяла осінь у всій свої неповторній красі. Крізь шибку вікна можна було помилуватися її золотисто-багряними барвами.

Нашвидкуруч поснідавши і одягнувшись я виходжу з дому. Від мого нового житла до зупинки, де мене забере маршрутка, щоб підвезти в місто, не більше двохсот метрів. Часу що залишився цілком достатньо щоб подолати цю відстань навіть такому недоладному пішоходу на якого я тепер перетворився. Однак це лише в тому випадку якщо в дорозі не станеться якоїсь непередбачуваної пригоди. У мене вона звісно трапилася не встиг я подолати й половини свого шляху.

Неспішно шкандибаючи сільською вулицею був я буквально оглушений гучною музикою що доносилася зі сторони одного з сусідських обійсть. З хриплих динаміків голос славнозвісної Вєрки Сердючки горланив незабутню «Я не поняла…».

На диво, виявилося що це не останнє «не поняла» в той день. Першим «не поняла» було для мене коли я побачив що творилося на подвір’ї звідки лунала пісня. Там вайлуватий чолов’яга брутально шарпав невелику тендітну русявку. Очі у жінки були налиті сльозами, а на обличчі виднівся помітний слід від недавнього ляпаса. Вона мабуть щось йому пояснювала, він вочевидь не звертав на це уваги, та через дику какофонію звуків розібрати щось конкретно було абсолютно не можливо.

Друге «не поняла» спіткало вже вайлуватого чоловіка коли він знову спробував знову ляснути свою нещасну жертву. На той момент я в вже був майже поряд і без будь-яких вагань опустив свій ціпок на його широкі плечі. Мій удар хоч і не сильний та все ж відвернув його увагу від зарюмсаної русявки. Незнайомець повільно обернувся до мене і в його примружених очах зблиснуло неабияке здивування. За якусь мить вони почали наливатися неконтрольованою люттю. Чоловік безсумнівно був добряче напідпитку і я не став спокушати власну долю. Поки вайлуватий вибирав яким способом розправитися зі мною я заокругленим кінцем ціпка зробив блискавичне підсікання і він важким лантухом беркицнувся на землю. Дальше залишатися тут не було сенсу. Моя маршрутка мала ось-ось з’явитися на зупинці, а п’яному хуліганові вже точно не скоро вистачить наснаги знову ображати бідну жінку.

В місті я в першу чергу навідався в районний відділок поліції, який власне й був головною ціллю моєї мандрівки. Там у мене була призначена зустріч з головним правоохоронцем регіону, маленьким опецькуватим чоловіком у званні майора. Міцно потиснувши мені руку на знак привіту він невесело зітхнувши винуватим тоном промовив:

– Вибачте Богдане Михайловичу, та мушу вас розчарувати. На жаль ми зараз не можемо запропонувати вам нічого путнього. Всі важливі посади вже зайняті. Та й ви самі прекрасно розумієте, що без відповідної освіти претендувати на щось серйозне вам не має сенсу. Хоч ви й колишній фронтовик, та допомогти з роботою ми безсилі.

– Невже абсолютно нічого мені запропонувати? – спохмурнів я від такої малоприємної промови майора.

Керманич районних поліцейський якось знітився і опустивши очі тихо пробубонів:

– Ну є один варіант, тільки не впевнений що він припаде вам до душі.

– І що це за варіант? – поцікавився я в надії, що не даремно все ж навідався сьогодні у відділок.

– Дільничний інспектор у селі звідки ви родом, – промовив майор і тепер уже в його голосі почулися нотки надії. – Село це специфічне, не те щоб було багато кримінальних правопорушень, та на жаль охочих там пропрацювати чомусь не знаходиться.

– Та знаю, що моє село особливе, – мимоволі всміхнувся я, – сам там зростав і вже сьогодні встиг вкотре в цьому переконатися. Я згідний на вашу пропозицію. Коли можна буде приступити до роботи?

– Та хоч завтра, – полегшено зітхнув опецькуватий чоловічок. – Зайдіть у відділ кадрів і все там оформіть, а потім я підпишу всі потрібні папери.

До вечора я пройшов всі потрібні бюрократичні процедури і додому повертався вже в ранзі сільського дільничного інспектора. На душі було легко і радісно, адже вдалося вирішити найголовнішу проблему найближчого майбутнього – знайти роботу. Хоч яка-не-яка, а вона принесе мені стабільний прибуток і дозволить продовжити фізичну реабілітацію. А те що я дам собі раду зі своєю новою посадою, у мене тоді не виникало і найменшого сумніву.

Звісно моя впевненість в своїх силах була передчасною, бо дріб’язкові клопоти та проблеми у мене почалися в той же таки день. Не встиг я добратися до хвіртки батьківської садиби, де тепер мешкав, як почув позаду себе оклик вигукнутий приємним жіночим голосом:

– Богдане Михайловичу, затримайтеся будь ласка на хвильку. Хочу з вами побесідувати.

Швидко оглянувся і побачив що до мене поспішає русявка котру я вранці врятував від п’янючого нахаби. Тепер вигляд у неї був набагато кращий ніж кілька годин тому. Середнього зросту, гармонійної статури і з миловидним личком вона справляла враження доволі симпатичної та привабливої молодиці. Темно-карі очі, рум’яні щічки і червлені вуста створювали гармонійний образ непідробної жіночої краси, а помітні округлості грудей додавали дрібку жагучої спокуси.

– Слухаю вас, – промовив я гублячись в здогадках чого ж вона від мене хоче.