VII Метанойя. 35

— Ти гей?

— Це питання було неочікуваним. Чому ти питаєш про це першим? — Баожей хмикнув.

— Я запитаю про решту пізніше. Мені цікаво, чому ти, чоловік, носиш довгу косу та спідницю.

— А що? Це заборонено? — Він зітхнув. — Коса, на жаль, накладна, перука. — Баожей крутнув кінчики волосся в руках. — Ну, в Китаї з цим справді складно, тож мої особисті вподобання я залишаю в тіні.

— Тобто особистість несправжня та ім’я також? — Анаша поклала в інвентар візитівку та сперлася руками на боки.

— А ніби твоє справжнє. — Він закотив очі.

— Моє справжнє.

— Тоді мені цікаво, як ти, така недалекоглядна, вижила стільки разів. Чи... — Він підповз на колінах ближче до узголів’я ліжка, біля якого стояла Анаша. — Хтось тебе захищає з головного центру? — Баожей запитально підняв брову.

— Я була в польоті, коли літак розбився. Хто мене може захищати? — Не впевнено відповіла вона, відступивши. — Яке твоє справжнє ім’я? Мабуть, "Баожей" жіноче…

— Це тобі не треба знати. — Він повернувся на своє місце. — Продовжуй кликати мене "Чжень Баожей" і звертатися до "неї". — Він закутався в шкури.

— Жінка — це не костюм, щоб його натягувати, — грубо промовила Анаша, вдаривши по ніжці ліжка, змусивши старе скрипуче лахміття захитатися.

— А я і не натягую. — Сонно пробурмотів Баожей. — Я віддаю шану і відмовляюся від важкої роботи... Зручно бути жінкою... — Він повільно ворушив язиком.

— Особливо коли у тебе немає менструацій, — Анаша стиснула щелепи.

Але Баожей уже захропів, і їй нічого не залишалося, як рішуче вийти з кімнати.

Скільки можна мучитися безсонням поруч із нею, ним?

Чортовина.

Біля каміна сидів Ішак, крутячи в руках чашку вина. Що ж, цьому хлопцеві варто випити, інакше він розчарується в тій, кого покохав. Бо це не "вона"!

— Тобі теж сумно? — Анаша подолала останню сходинку і, підійшовши до нього ближче, сіла поруч.

Ішак простягнув їй чашку.

Вона похитала головою:

— Не гігієнічно. Не буду.

— Що таке «гігієнічно»?

Вона повільно заплющила очі:

— Це коли двоє людей п’ють з однієї чашки, не миють рук, фруктів і рідко приймають ванну. Зрозуміло?

Він знову простягнув чашку:

— Я не пив.

Вона криво усміхнулася:

— Що ж, тоді я вип’ю. — Анаша взяла з його рук чашку і відчула тепло. — Ти підігрів вино?

Він кивнув, дивлячись на вогонь. Звісно, поставив на камін.

— Не вистачає зірчастого анісу та апельсина. Тоді був би глінтвейн, — протягнула Анаша.

— Що таке глінтвейн?

Вона роздратовано зітхнула:

— Та так. Щось із минулого життя.

Вони мовчки дивилися на невелике полум’я, що зігрівало. Одне невдале рухання дров чи занадто щільно закрита заслінка — і всі загинуть у цьому домі.

— Чому ми не поховали Франческо? Хіба він не заслуговував на гідний похорон? — Повільно запитав Ішак.

— Він не хотів віддавати компас, вважаючи його умовою до життя, але прорахувався. Той, хто впертий і негнучкий у своїх судженнях за життя, не заслуговує довгої церемонії поховання, — сухо відповіла вона. — Насправді ми просто втомилися ховати тіла цього дня, — зізналася Анаша.

— Ти взагалі нічого не робила, — тихо обурився Ішак.

— Баожей теж, — скрипнула зубами Анаша.

— Баожей — дівчина!

— А я?

— А ти — лідер!

— І що це змінює? У мене немає стільки сили, щоб пробити замерзлу землю лопатою, — вона відвернулася, переставши бачити Ішака боковим зором.

— Є, — твердо відповів він. — У всіх лідерів є приховані сили.

— І які ж у твого брата?

— Дипломатичні.

— Це видно неозброєним оком. Щось приховане? — Тепер вона повернулася і подивилася на єгипетського принца уважніше, високо піднявши брови.

— Не знаю... — розгублено знизав плечима Ішак. — Тому вони й називаються прихованими.

— Що ж, — Анаша підвелася і поплескала його по плечу. — У тебе теж, напевно, є прихована сила.

"Закохуватися в чоловіків у спідницях."

Втім, про це вона вголос промовчала.

— Але я не можу копати замерзлу землю. Добраніч. — Забравши із собою чашку теплого вина, Анаша піднялася нагору.

— Ми підемо на північ? — почула вона в спину.

На останній сходинці обернулася:

— Звісно.

Вона тихо прочинила двері. Баожей сиділа на ліжку:

— Пила?

— І що?

— Не знаєш, чи що? «Алкоголь шкодить вашому здоров'ю», — прошипів він, повторюючи відому фразу з кожної реклами вина. — Справді не знаю, як ти дожила до цього дня...

Баожей ліг і повернувся на бік:

— Постав чашку якомога далі за двері.

Анаша сьорбнула, голосно смакуючи.

— Алкоголічка, — пробубнів він.

Усю ніч щось шкреблося і дряпалося у двері. Чулися крики. Анаша багато разів хотіла встати, але мертва хватка Баожей утримувала її за руку.

Вони не говорили й не спали, зло сопли, змушуючи щось за дверима нервувати все більше і більше.

Вранці залишилося 6 тарілок і відповідна кількість приладів.

14-й номер, забившись у куток, сидів і хитався туди-сюди, як божевільний.

— З ким ти ночував у кімнаті? — Анаша схопила його за грудки, намагаючись розбудити, але він сидів і дивився порожнім, засклілим поглядом.

— Залиш його, він вийшов із режиму реальності, — пробурчала Баожей, проходячи повз.

— Що це означає?!

Але вона не відповіла.

Блідий Гахіджі сидів на стільці, дивлячись на свої закривавлені руки:

— Потрібно було поховати... потрібно було...

— Ішак помер цієї ночі? — підійшовши ближче, запитала Анаша.

— Франческо потрібно було поховати... Вони йдуть за нами, тому що ми не вшанували тіло... Треба було...

Він бурмотів, дивлячись із відчаєм на свої долоні. Напевно, він тримав тіло брата, який помирав, до кінця, а може навіть, коли кінець уже настав.

— Ти знаєш, що Ішака вбили? — Анаша різко підскочила і підійшла до Баожей, яка розводила сухе молоко на воді.