II Мутадейєна. 9

- Чому ти наполягала на тому, щоб я забрала кішку? 

Вони з дівчиною з Мірран лежали на сіні в корівнику, гріючись об стіну, на звороті якої була кімната з батареєю, що обігрівалася. 

Вдень, пройшовшись містом, вони просто оглядалися. У другої сабаї були дрібні гроші, тож вона могла прикупити якусь дрібну дрібничку, а от уже щоб заплатити за вино в барі - їй не вистачало. 

Дівчина з Мірран витрачалася з обережністю, хоча Анаша бачила її палаючий погляд, коли вони проходили повз крамнички з готовими сукнями та вбраннями. 

- Наша зарплата не дозволяє купувати такі дорогі речі. Та й речі в системі коштують чимало... - зітхала вона. 

Анаша запримітила крамницю, схожу на ломбард. 

- Почекай, я зайду. - Раптом сказала вона.

Та не встигла нічого відповісти, як Анаша штовхнула двері, і музика вітру рознеслася маленькою темною кімнатою. Вона здригнулася й обернулася, з ненавистю подивившись на двері, на яких висіли нещасливі переливчасті дзвіночки. Ці були зроблені з металу, втім, як і у скляних, звук був чистим і радісним. 

- З'явилася? - Пролунало з-за прилавка. 

Анаша обернулася і побачила примруженого діда. Він був так сильно схожий на попереднього, який заснув на подвір'ї, що вона відразу захотіла вийти. Але їй довелося пересилити себе: 

- Ви помилилися, дідусю. Я у вас уперше. 

- Ага. 

Багатозначно. 

Анаша дістала з-під пояса шароварів кришталевий пояс і виклала на прилавок: 

- Скільки за нього дасте? 

Літній оцінювач навіть не вдягнув свій запилений монокль: 

- 60 медяків. 

Більше ніж система! Анаша здивувалася. Їй здавалося, що тут усім заправляє гра або цей дід ігровий персонаж, який панує над своїм розумом. 

- А якщо я принесу два таких? 

- Дві срібні монети дам. 

- А яка тут фінансова система числення? - Запитала Анаша, забираючи пояс і запихаючи назад у штани. 

- 1 срібна - це 61 мідна монета. 1 золота - 101 срібних. Платинові монети тільки в "серці" ходять. 

- Що значить у "серці"? 

- У дзеркальній вежі. 

Як би Анаша не намагалася продовжувати допитуватися, дід не говорив ні слова.

- Вони сюди чи що спеціально понабирали літніх із деменцією?! - Лаючись, Анаша вийшла на ґанок. 

Потемніло. 

- О, боже! - Дівчина з Мірран схопила її за руки. - Швидше! Треба забратися звідси до темряви або ліфти перестануть працювати! Як можна так безрозсудно заходити куди завгодно?! - Вона лаяла Анашу. 

Вона всю дорогу бурчала і, замислившись над поведінкою знайомої, Анаша легше перенесла ліфт, ніж першого разу. 

- То чому ти так наполягала на кішці? - Знову запитала Анаша, потягуючись. 

У системі настала ніч і в небі запалилася Вифлеємська зірка. Уже другу ніч Анаша бачила, як Сатурн і Юпітер небезпечно зближувалися, освітлюючи небо своїм сяйвом. Чому тут усе влаштовано наче з книжок, легенд та історій? Це якийсь квест? А чи створені ці видіння штучно? Якщо сабая з Мірран бачить те саме, що й Анаша, значить, це загальна галюцинація. 

Анаша підняла руки вгору й помасажувала передпліччя. 

Її мучила спрага. 

Вона йшла в місто по воду, а знайшла ломбард. Теж непогано. 

- Тому що я не встигла забрати свою кішку. А без кішки складно рости. Я вже казала. Потрібні клієнти. А клієнти не всі безпечні. 

- Венеричні? 

- Що? Ні. - Сама запитала і відповіла сабая. - Зброя. 

На цьому вони замовкли. Дівчина з Мірран відвернулася обличчям до стіни, а Анаша знову подивилася на небо за вікном. 

Це неправильний світ. І вона справді починає забувати своє життя. Допоки не дзвеніли дзвіночки, вона й згадувала про чоловіка. Потрібно вибиратися. Або завершити гру. Не настільки важливо як, головне цілою і живою. 

Ніч була тихою. Зранку Анаша дозволила собі валятися на сіні до того, поки сонце не стало припікати навіть у холодному корівнику. 

Їм уже принесли шматок несмачного глевкого хліба, які вона без задоволення пожувала. Потрібно таки знайти воду. 

Сабая з Мірран несла важке відро: 

- Допоможеш? - Помітивши, що Анаша встала, запитала вона. 

- Ні, вибач. Я цього ніколи не робила. 

- Я навчу. 

- Я тут не для цього. 

У погляді сабаї запалився недобрий вогник: 

- Я тобі допомагала. Я тебе врятувала від музики "Персикового саду", я дала тобі вино, я розповіла тобі, як приручити кішку і ти так мені платиш? - Риси її обличчя загострилися від злості. - Я розповім пану Батерфляю. Він покарає тебе. 

Вона поставила відро і рушила до виходу. Анаша кинулася за нею: 

- Ні, вибач! Я не те мала на увазі. Ти мене не розчула! - Вона схопилася за руку сабаї і стиснула тонку шкіру, залишаючи сліди. - Вибач мені! Я не те мала на увазі. 

- Не торкайся до мене! - Заволала вона. 

Анаша тут же прибрала руки. 

От же чорт! Я не хочу робити цього! А ця некерована маніпуляторка... Сука! 

- Гаразд. Я нічого не скажу. Бери відро. 

Анаша прикусила щоки, роздратовано втягуючи повітря. Потрібна їй твоя допомога, якщо ти за неї вимагаєш плату. 

Анаша взяла відро. Звідти несло. Її непідготовлені руки одразу ж відтягнуло, а спина заболіла. Так не піде. 

Сабая з Мірран повернулася до неї спиною. Рішення прийшло моментально. Анаша міцно стиснула ручку відра і перекинула на спину сабаї. 

- Аааа!!! 

У корівнику стояло виття. Робот з'явився в дверях. 

- Ой, як так вийшло... - Анаша лепетала. - Пане роботе, а чи можемо ми викупатися, так вийшло... Я ж недотепа... 

Сабая з Мірран була такою злою, що ледь не схопила її за волосся, але почувши голосіння про вимитися, теж почала підігравати. 

- Я уточню в пана. - Механічно відповів робот. 

За кілька хвилин їх привели у ванну. 

Анаша намагалася приховати посмішку. Стосунки з дівчиною планети Мірран загнили в районі кореня, але вона зараз вимиється, а потім уже прийматиме подальші рішення.