розділ IV Тарас

Тарас

Ми їхали мовчки, я включив музику, щоб було веселіше. Про що мені з нею розмовляти - не знаю і не хочу. О, а дівча видно давно не їло, раз шлунок так голосно нагадав про себе. Софія почервоніла , а мені це навіть сподобалось. Побачив в цьому якусь наївність і сором’язливість. Зараз на роботу, а потім в своє улюблене кафе завезу. Я й сам  давно не їв, можливо, за вечерею  познайомимось. Під’їхавши до брами, я побачив на своїй території дві новоприбулі фури ,на які я так довго чекав. Біля машин стояли мої водії ,які мене вже зачекались. Я звернувся до Софії:

-Ходім, я покажу тобі де я ще мешкаю. Там є всі зручності, можеш скористатись ванною  кімнатою . Я попрошу секретарку і вона зробить тобі бутерброди, чай або каву на вибір. Мені потрібно буде ненадовго відлучитись, а потім поїдемо вечеряти.

Ми вийшли з машини ,хлопці аж присвиснули, побачивши біля мене молоду дівчину. Ще б пак ,адже це перша дівчина, з якою мене побачили хлопці. Я й сам окинув її поглядом. Вона була в темних джинсах, які вдало підкреслювали її сідниці і в коротенькій сірій курточці. Волосся було світло- русяве закручене у велику гульку на голові. На обличчі ні грама косметики, давно не бачив скільки природньої краси. Дівчата ,зазвичай,наносять багато косметики. Мій молодший водій, з яким ми були майже ровесники, не витерпів і запитав:

-Тарас Петрович, це ваша дівчина?

-Ні, це друг нашої родини.

- Тоді в мене є шанс!

-Це тобі краще в дівчини запитати.

Вона знітилась і опустила очі, було видно, що наша розмова її дратує. Сказавши хлопцям ,що скоро повернусь, повів Софію в приміщення.

Коли ми були біля вхідних дверей в офіс, Софія взяла мене за руку. Нічого собі, невинна дія, а такі мурашки по тілу. Вона дала  зрозуміти, щоб я зупинився і сердито глянула прямо в очі.

- Це що за насмішки ? Те, що я молодша, не дає вам право так себе поводити!

- То ти і «кусатись можеш»?

- Відкрийте свою машину ,я заберу свої речі. Краще довчусь заочно.

- Вибач ,якщо образили ,більше таке не повториться, ми не хотіли.

Вона була засмучена і трішки зла.    Та ми й не думали її  підколювати. Вийшло як вийшло. Мені вдалось заспокоїти Софію, відмітивши про себе, що дівча з характером.

В коридорі зустріли Оксану Ігорівну,  мою секретарку .

- Доброго дня, познайомтесь це Софія, зробіть їй, будь-ласка, декілька бутербродів і мені один.

- Добре,Тарас Петрович .

Оксана Ігорівна- подруга моєї мами.  Коли вона залишилась без роботи, я запропонував їй місце секретаря ,і не помилився: в нашому дружньому колективі з восьми чоловік вона  друг, і медсестра  ,ну і звичайно, секретар.