розділ II Тарас

Тарас. 

—Мам, ну яка ще Софія? Ти подумала про моє особисте життя? Можливо, я вже  дорослий  і мені потрібен особистий  простір.

Звичайно, постійної дівчини в мене не було, але мамі про це знати не потрібно. Ну приводив  дівчат, але з ранку я з ними прощався. А тепер куди мені їх приводити? Колись були серйозні стосунки. Я вважав, що це саме та дівчина, з якою проведу решту життя. Не судилося, проміняла на депутата з великими грошима. Потім вирішив ніяких більше серйозних стосунків. Буду всі сили спрямовувати в бізнес, щоб матуся тільки на відпочинок їздила до Італії і неодмінно куплю їй затишний будинок. Тепер  потрібно послухатись маму і приютити на рік дочку її подруги. Мама сама мене виростила  і постійно трудиться, хоч потреби більше немає. Я вже і сам гарно заробляю, а вона каже:- коли будуть онуки перестану їздити. Прийдеться їй ще довго Україну на Італію міняти. В свої двадцять вісім років про дітей думати не збираюсь. Зараз саме на меті розширити свій автопарк і залучити інвесторів. Завтра мушу їхати в Львів. А тут ще дівча з парку забрати. Ну як я міг не послухатись рідненьку, яка жила і трудилась тільки для мене? Я  все одно   буваю в тій  квартирі не часто.  Їхати за дівчиною часу не має , ще  й хлопці дзвонять, щоб заїхав на фірму, оскільки приїхали дві  машини і їх треба оглянути. Їду спочатку за дівчиною  бо потім почне смеркати, а дівчина в парку  сама. Була вже майже шістнадцята година, коли я під’їхав до парку. Знайти дівчину виявилось не складно. Ну не приходять люди посидіти в парк з двома величезними сумками. Крокую до неї швидко ,тому що потрібно на роботу ще встигнути. Я хлопців і так затримав, а їм вранці в Одесу  виїжджати. На галантність нехай не розраховує, я не радий цій малій причепі. Тому швидко підходжу, впевнившись що це саме та дівчина, беру сумки і кажу ,щоб йшла за мною.