Розділ 47.2

Лейла схопила з тумбочки невелике зеркало та піднесла до мого обличчя. У ньому було відображення живого мертвеця. До мене навіть не одразу дійшло, що це я. Раніше був худим, але м’язистим та рельєфним. Примара, яка дивиться на мене, зовсім не схожа на старого Ейдена. Здається, що ця людина схудла на п’ятнадцять кілограм, якщо не більше. Щоки запали, шкіра побіліла, волосся виглядало сухим і тонким, а під очима з’явились сині круги. Мене наче рік не годували. 

Моя рука потягнулась до зеркала, щоб наблизити до обличчя, але не змогла його втримати і впала разом з ним на ліжко. Лейла підняла його і поклала назад.

— За те в мене залишилась моя харизма, — ледь чутно прохрипів я і спробував посміхнутись. 

Зовнішній вигляд не мав значення. Головне, що я був живий і міг побачити своє Ангелятко. А набрати масу і м’язи не тяжко.  

— Повір, зараз ти виглядаєш краще, ніж коли опинився тут. 

Все тіло напружилось від думки, що могло стати з Хейлі, якщо я виглядав настільки жахливо. 

Мені треба було терміново побачити її. Переконатися, що вона жива, ціла та неушкоджена. Хоча б один раз на неї поглянути, щоб повірити, що з нею дійсно все гаразд. Це було необхідно, як повітря. Тільки так міг заспокоїтись.

— Відведи мене до неї, — звернувся за допомогою до Лейли, бо усвідомлював, що сам ще не здатний ходити.

«Ніколи не думав, що людське тіло настільки жалюгідне».

— Не можу.

Мої пальці мимоволі стиснулися.

— Я маю її побачити, — процідив крізь зуби і знову спробував підвестися. Насилу мені вдалося піднятися на лікті, потім я повністю випростав спину. Обережно і повільно став опускати ноги на підлогу, проклинаючи своє людське тіло. М’язи палали від таким нікчемних рухів. Коли це зробив, дав собі час на відпочинок. Почувався чортовою амебою.

— Даремно намагаєшся. Двері зачинені, а ключ у мене. Тобі мене не здолати. Мені наказали не допустити, щоб Хейлі побачила тебе раніше часу.

Я стиснув зуби.

— Чортові архи. Що? Не зраділи нашому… виживанню?

Лейла кивнула головою.

— Вони вже винесли вердикт.

Мої губи скривились у саркастичній посмішці.

— І він явно не на мою користь. А тебе, я так гадаю, приставили за мною стежити. Раптом я випадково пропаду.

Ще один кивок.

— Сам знаєш, ти порушив Небесний закон, коли уклав договір із Габріелем. Архи оцінили твою допомогу у боротьбі із занепалими, але не можуть пробачити всі минулі порушення. Якби ти був демоном, то вирушив би в Пекло на певний час, але тепер ти людина. Це все змінює.

Так, я став людиною. Ніколи не подумав би, що таке можливо. Це було схоже на невдалий жарт долі.

— І що ж вигадали ці маразматики? Думаю, вони надто дорожать своїми «білими» ручками, щоб бруднити їх. І це величезний удар по їхній репутації. Швидше за все, вони обрали для мене якесь нудне покарання. Невже запроторять за ґрати?

— Не вгадав. Вони вирішили дати тобі шанс.

Я розреготався, наскільки дозволяли сили. Сміх був хриплим та ледь чутним.

— Вони? Мені? Шанс? З чого б це?

— Так. Ти схопив Габріеля, хоча, якщо чесно, велику роль у прийнятті рішення зіграли Правителька Пекла та Нейтан. Вони вмовляли архів дати тобі шанс.

Від Нейтана я такого не очікував, а ось у Кендрі навіть не сумнівався. Вона була єдиною, хто завжди підтримував мене, хоч і по-своєму.

— Кендрі не дісталося через допомогу мені?

— Ні. По суті, вона і не зробила нічого протизаконного. Небесні закони не забороняють допомагати врятувати життя інших божественних істот. Хоча архи були цим дуже стурбовані. Це стало чимось новим для них. Вони заборонили всім, хто знав про ваш інцидент, розголошувати про нього будь-яку інформацію. Ми всі заприсяглися нікому не говорити про це.

— А ти сама, як дізналася?

— Може, ти вже не пам'ятаєш, але я була в підрозділі Нейтана і бачила мертве тіло Хейлі.

Тоді я справді не вдивлявся в обличчя вартових. Усі вони, окрім Нейтана, були для мене лише дрібною перешкодою.

— І що ж включає помилування архів?

Навіть це словосполучення звучало абсурдно.