Розділ 46.3

Тіло Хейлі не хотіло піддаватись нам, але ми не відступали. Силою змушували кожну її клітину зцілитись. І нарешті з’явився результат. Рана почала затягуватися, а за кілька хвилин від неї залишився лише червоний шрам.

— Ми зробили неможливе, — шоковано промовив Адам, прибираючи від Хейлі руки.

Вартовий мав рацію. Таке не можуть зробити звичайні ангели. Нам це вдалось лише завдяки силі Хейлі, яку вона передала мені. Лікування забирає безліч сил. Якби не мій збільшений у кілька разів резерв, нічого не вийшло б.

— У неї ще кілька поранень на спині, — нагадав Адаму.

Він виглядав втомленим. Його резерв був набагато меншим за мій, але він також витрачав набагато менше сил, ніж я. По суті, він просто показував мені, що робити, а основна робота дісталась мені. Далі ми проробили те саме з ранами на спині. Коли ми закінчили, у Адама практично не залишилося сил. Він сів на підлогу, упершись спиною в стіну, і спитав:

— Що далі?

У мене ще залишились сили. Мій резерв швидко відновлювався, тому вирішив негайно розпочати останню частину плану. Взяв меча, став перед Хейлі і попередив усіх:

— Я не знаю, чим усе закінчитися, тож раджу вам піти.

Ніхто навіть не ворухнувся.

Мені залишалось лише здогадуватись, що саме робити. Вирішив довіритися інтуїції. Міцно стиснув руків’я меча і різко спрямував у нього всю силу.

Я відчував його міць. Десь усередині нього були поглинені частки наших із Хейлі душ. Вони рвалися до мене, але меч їх не випускав. Ангельська та демонічна сила переплелися воєдино. Вони давили на зброю, намагаючись пробити стіну темної енергії та вирвати з її лап потрібну душу.

Навколо меча утворився вихор вогню, а вітер роздмухував усе по кімнаті. Я давив на зброю з усією потужністю. Довбав його божественною силою раз за разом, руйнуючи захист. Вкладав усю енергію, яка тільки в мене лишилася. Меч довго тримався, та я не відступав.

В результаті стіна темної енергії здригнулася, але не зруйнувалася. Я почав довбати її ще інтенсивніше. Краєм ока помітив, як Кендру та Адаму відкинуло в найдальший кут кімнати. Все повітря було пронизане моєю силою та зловісною енергією меча.

Хейлі теж мало не відлетіла від мене, але я встиг вчасно схопити її за талію однією рукою. Її душа з моєю частинкою була вже зовсім близько. Нас поділяв лише тонкий бар'єр меча, але навіть усієї моєї сили не вистачало, щоб його пробити. 

— Ти казала мені, що у нас завжди є завтра. Ангелятко, у нас буде завтра! Моя доля все вирішена, але не твоя! Чуєш?! Не твоя! У тебе буде завтра! Дотримайся своїх слів! 

Тоді вирішив зробити останній ривок. Направив до меча не лише всі залишки божественної сили, а й життєву енергію. Ноги підкосилися. Я впав на Хейлі, приваливши її своїм тілом. Рука продовжувала тримати зброю. Долоня стала геть тонкою, а шкіра, немов висохла. Я віддавав все живе.

Цей удар виправдав себе. Маленький пролом перетворилася на невелику дірку. З неї вирвалися втрачені душі. Усі вони полетіли до мене.

Я відштовхнувся від Хейлі і впав на підлогу. Мене трясло. Меч випав із рук і розколовся. Чужі душі металися в мені, розриваючи на частини й зводячи з розуму.

Десятки душ ангелів і демонів. Голодні. Самотні. Втрачені. Злі.

Я сіпався на підлозі, не в змозі щось зробити. Переді мною промайнуло обличчя Кендри та Адама. Вони щось кричали, але до мене не доходили слова. Мене приглушили різні потойбічні крики.

Зрозумівши, що я не їхній власник, чужі сутності відлетіли в порожнечу. Наші з Хейлі душі злилися докупи, а потім розділились. Моя темна частина нарешті поєдналася зі світлою. Те саме сталося з душею Хейлі. Тепер вони були повністю відокремлені один від одного.

Душа Ангелятка рвалася в небуття, але я не міг дозволити цьому статися. У мене повністю закінчилась енергії, яка підживлювала божествену силу. Залишились лише рештки тієї, що ще підтримувала моє життя. Завдяки їй створив клітку, що утримувала душу Ангелятка. Потім спробував піднятися, але невдало.

— Піднесіть мене до неї, — прохрипів з останніх сил.

Кендра підняла мене і поклала на ліжко. Подумки відмітив, що мої крила зникли. Торкнувся руки Хейлі і направив туди її душу. Та не хотіла приживатися в мертвій людині, тому в мене був лише один вихід — влити в її тіло всі залишки життєвої енергії.

Це означало б мою смерть.

Це означало б шанс на продовження життя Хейлі.

Вона витягла мене з рук Беліала і подарувала моменти щастя. Завдяки їй я відчув, що означає бути коханим. Тепер настала моя черга з нею розплачуватися.

Я зробив вибір.

Все заради свого Ангелятка.

Все заради можливості повернути її.

«Моя душа — твоя душа. Моє життя — твоє життя. Живи».

Мої очі заплющилися. Більше я нічого не відчував.

__________________
Після завершення цієї книги я зроблю невеличку паузу, а потім знов почну публікувати нові захоплюючі історії. Ви можете підписатись на мою авторську сторінку в Букнеті (якщо ще не підписанні). Там будуть оголошення про майбутні книги ❤️ Ми майже дійшли до фіналу ✨