Розділ 45.3

Почав із гібрида. Він навіть не встиг дістати пістолет, а мої пазурі вже розірвали його горло. Відібрав у нього меч і відрубав голову. Цей занепалий, хоч і мав сили ангела та демона, але не був і наполовину таким швидким, як я. Ось що зробила зі мною сила ванси, яка віддала мені її добровільно. 

Без жодних ритуалів. Лише за власним бажанням.

Порівняно зі мною, гібрид був маленьким подразником. Після розправи з ним зніс з ніг потоком вітру решту тварюк. Створив навколо них кільце з вогню і пройшов через нього. Габріель спробував переміститися, але я лише одним поглядом підпалив його, сплутавши всі його плани. Потім повернувся до демона. Він дістав пістолет, але вітер вибив його з рук і штовхнув у мій бік. Я підняв його і вистрілив йому в голову.

Далі черга дійшла до занепалого ангела. Він застережено дивився на мене, виставивши меч уперед.

— Ти що за потвора?! — перелякано запитав він.

На моїх губах з’явилась посмішка.

Я відчував його страх і вбирав його. Міг насолоджуватися ним ще довго, але не мав часу. Повинен був якнайшвидше повернути до життя Хейлі. Ангел, як і Габріель, надумав переміститися. Його я вирішив підпалити зсередини. Той закричав, але постріл у голову швидко припинив його крик.

Усі перешкоди було усунуто. Тепер ми з Габріелем залишилися самі. Підійшов до нього. Він смикався на підлозі, поки його пожирало демонічне полум'я, зіткане з моєї ненависті та люті.

— Як повернути душу сейканда з твого проклятого меча? — спитав я, забираючи вогонь, щоб він міг говорити.

Його одяг згорів. Все тіло було в опіках найважчих ступенів. Він нагадував живого мерця. Потворне видовище.

У відповідь на моє запитання було лише невиразне злісне шипіння.

— У тебе є вибір, Габріель, — ласкаво сказав я, присідаючи над ним навпочіпки. — Або ти ділишся зі мною інформацією і я вбиваю тебе швидко, або я катуватиму тебе до кінця твого життя. Упс, а воно в тебе нескінченне.

— Як? — прохрипів він. 

Покидьок хотів дізнатися, як я став таким сильним. Прикинувся, ніби цього не зрозумів.

— Як ми з тобою розважатимемося? — Кути моїх губ піднялись вгору. Був впевнений, що моє обличчя виглядало зловісно.

Тіло чортової тварюки вже почало гоїтися. Я встромив кігті в стегно цього виродка і одним рухом розпоров його до ступні.

Той засичав.

Я повторив те саме з іншою ногою.

Мені так хотілося вирвати його крила, але це вже зробили замість мене ще під час Небесної війни.

— Я здиратиму з тебе шкіру. — Моя рука обхопила горло виродка і стиснула його. Плоть Габріеля була липкою та гарячою. Шкіра ще не встигла відновитись після опіків. — Поволі відриваючи шматочок за шматочком. Або дивитимусь, як мій вогонь пожирає тебе. Твій крик чудовий.

Встромив кігті в його шию, але не надто глибоко.

— Або вирізатиму на тобі малюнки. Люблю криваве мистецтво.

— Б-б, б-б, — він намагався щось сказати, але не міг, оскільки моя хватка на його горлі посилилася.

— Тебе погано чути. Ти щось хочеш сказати? — Питливо підняв брову. — Невже вирішив відповісти на моє запитання?

Розтиснув пальці, даючи йому можливість говорити.

— Б-божевільний! — кашляючи, прохрипів він.

Я засміявся, потім устромив кігті в його живіт, залишив там порізи і нахилився до нього:

— Говори, тварюка, як повернути душу з цього чортового меча! Я вбивав ним і знаю, що з кожним відібраним життям його енергія стає все сильнішою і сильнішою. Я знаю, що душа Хейлі знаходиться саме там, тому перестань корчити з себе ще більшого дурня і відповідай на моє бісове питання! Або кожна секунда твого існування на землі буде сповнена болем, приниженням та стражданням!

— Пішов до біса!

Ця мерзота засміялася.

Вона посміла сміятися, поки моє Ангелятко було мертве.

Ненависть, роздратування та злість стали моїм новим світом. У ньому був тільки я та Габріель. Я хотів його вбити. Уявляв, як вириваю серце виродка і спалюю його, але наказував собі цього не робити, доки не дізнаюся, як повернути Хейлі.

Знову підпалив його, але цього разу все, окрім голови. Вона майже повернула собі колишній вигляд, і я хотів чітко бачити його обличчя.

Часу на тортури не залишалося. Габріель був дуже гордий, і я вирішив зіграти на цьому.

— Уяви, який прекрасний я можу зробити з тебе атракціон, — заговорив, спостерігаючи за тим, як він корчиться і волає від болю. — Кожен бажаючий ангел чи демон зможе прийти та особисто подякувати тобі за все прекрасне, що ти зробив для нього. Кожен зможе насолодитися твоїм падінням. Ти будеш жалюгідною боксерною грушею, на якій кожен бажаючий зможе відпрацьовувати прийоми. Ну як? Уявив це?

Я забрав вогонь. Габріель перестав смикатися і просто лежав на землі, відновлюючи подих. Його очі наповнились ненавистю.  У повітрі смерділо горілим тілом.

— І так. Даю тобі ще один шанс. Як. Повернути. Душу. Із. Меча?

— Пропоную угоду, — тихо відповів він. — Ти відпускаєш мене, і я…