Розділ 44.4

Він віддавав мені всі свої сили, але їх не вистачало, щоб моє тіло встигло відновитись. До того ж у ньому, як і раніше, залишалися кулі з цаніту. Мабуть, Ейден теж зрозумів це, оскільки в наступну мить спробував витягти з мого боку залишившийся кусок металу. Але він зайшов надто глибоко і опинився біля самого серця. Якби демон це зробив, то міг би зачепити органи і саморучно мене вбити.

Він схопився за волосся і стиснув щелепу. Вперше Ейден не знав, що робити. Навіть якби він зміг витягнути кулі зі спини та крил, цю була занадто ризиковано діставати. Потрібні були спеціальні інструменти та базові медичні знання, а до цього я точно не дожила б.

Ми розуміли, що мені кінець. Але найбільше мене лякала не моя смерть, а той факт, що разом зі мною помре й Ейден.

Так не мало бути.

Він не міг зараз померти.

Не тоді, коли тільки зміг відчувати позитивні емоції. Не коли тільки зрозумів, що таке радіти життю, любити і бути щасливим.

Я не могла потягнути його за собою.

Якимось дивом мені вдалося знайти в собі сили, щоб озирнутися. Ейден тим часом продовжував шепотіти моє ім'я. Однією рукою він тримав мою долоню, а другою гладив щоку.

— Я з тобою. Я поруч. Якщо ти… — Його голос надломився. Він проковтнув. — Ми зробимо це разом. Я не кину тебе. Я поруч, Ангелятко. Разом, пам’ятаєш?

Мій погляд натрапив на потрібну мені річ. Вона валялась біля колін Ейдена.

Меч, який міг убити одного сейканда без шкоди для іншого. Меч, який обірвав би моє життя, але врятував би вансу.

Як добре, що демон захопив його, коли підлетів до мене.

Ейден, мабуть, відчув зміну в моїх емоціях. Він відірвався від чола, прибрав волосся з мого обличчя і, не відриваючи від мене очей, швидко заговорив:

— Не звинувачуй себе! Моя смерть не твоя вина! Ти чуєш мене, Хейлі?

Я чула, але всі мої сили були спрямовані на те, щоб дістатись меча. Ейден не погодився б мене ним убити, тому я мала встигнути зробити це сама до того, як помру від поранень кулями. Поки моя душа ще залишалась зі мною. 

Ейден прикусив губу. Його очі заблищали.

— Завдяки тобі мої останні дні не були настільки лайнові, як все моє життя. За них я віддав би все. За тебе, Хейлі. Це було наше рішення. Ми прийняли його разом і разом приймемо наслідки. Чуєш, Ангелятко?

Він сильніше стиснув мою ліву руку, поки права нарешті намацала руків’я меча.

— Ми разом пішли на цей чортів ризик і разом помремо.

«Ні, помру тільки я, але тобі про це не варто знати».

Ейден віддав мені майже всю божественну силу. Вона вже була мені не потрібна, тож я одним залпом повернула її йому назад. Віддала не лише його силу, а й свою. Спустошила свої резерви, залишивши одну порожнечу.

Те, що раніше здавалося мені дуже складним, зараз — на межі смерті — зробила за секунду. З мене наче висмоктали всю енергію. Повіки час від часу закривалися. Тримати їх відкритими було нестерпно важко, але я мала зробити останні два кроки.

Очі Ейдена здивовано розширилися.

— Ні, ні. — Він заперечливо замахав головою і загарчав: — Поверни все назад!

Його захлиснув розпач. Він щось говорив, але вже було пізно. Від демона стало виходити сіре свічення. Його очі сяяли.

З моїм тілом теж відбувалися якісь зміни. Я відчувала це, але моя увага була спрямована на інше.

Я відчула наш енергетичний зв’язок і обірвала його.

Він висушився, як калюжа в пустелі. Витончився і зник, залишивши від себе лише слабкий слід.

Тепер демон дивився на мене з відчаєм.

Мені залишалося лише одне.

«Тільки б мені вистачило сил. Прошу, Творець, якщо ти існуєш, дай мені їх на останній ривок».

Поки Ейден намагався зрозуміти, що відбувається, мої пальці міцно стиснули меч.

— Ззаду, — прошепотіла я, щоб відволікти його. Мій голос звучав тихіше за вітер.

Він розправив крила, захищаючи мене від світу, і повернувся назад. То був мій єдиний шанс.

Шанс на його порятунок.

«Будь сміливцем, Заєць Хейлі».

Я заплющила очі, зібрала всі крихти людської сили, що залишилася, і встромила меч в своє серце.

Перед тим, як піти в інший світ, повіки все ж таки на секунду розкрились. Я востаннє побачила обличчя Ейдена.

Ось тепер його накрив реальний дикий жах. З нього злетіли всі маски. Переді мною був лише мій до смерті наляканий демон.

Я хотіла сказати йому «живи», але губи вже не слухалися.

Меч висмоктував не тільки мою душу, але й вже живе, що залишилось в тілі. 

Мене поглинула темрява.

Холодна, болюча, самотня та нескінченна.