Розділ 44.1

Ми з Ейденом повернулися на те місце, де востаннє бачили Габріеля, але виявили там лише одного мертвого демона та двох поранених ангелів. Через леза Ейдена вони отримали серйозні поранення. Їхні рани надто повільно затягувались, навіть після того, як з тіл витягли цаніт.

Ми непомітно підібралися до них, обеззброїли їх і приставили до них мечі. Ейден почав допит. Цікавився, в якому напрямку пішов Габріель і що він планує робити далі. Ангели не хотіли розповідати, але демон запропонував їм вибір: швидку смерть чи тортури з перспективою вічно горіти в Пеклі. Один соратник Габріеля послав його на всі боки. Ейдену не сподобалося таке звернення. Він узяв кинджал із цаніту, який раніше відібрав у самого занепалого, і відрізав ним язик, а потім кілька пальців рук і наостанок перейшов до крил — найчутливішої частини божественних істот.

Крики ангела мало не оглушили мене. Я не могла спостерігати за цим, тому просто утримувала другого занепалого за плечі і дивилася в гущавину дерев. Коли Ейден закінчив тортури одного, то перейшов до іншого.

Ангел, якого я утримувала, бачив усе, що сталося з його соратником. Він благав, щоб ми його вбили швидко. Розповів, що Габріель з ще одним гібридом, ангелом і демоном пішли у протилежний від місця битви бік. Про його плани він знав небагато. Габріель збирав божественних істот та готував повстання. Йому повідомили про напад на його сховище, тож він організував засідку. Планував убити сьогодні вагому частину вартових і показати цим наскільки вони слабкі. Занепалий хотів продемонструвати іншим божественним істотам, що за ним майбутнє. Поки що Габріель використав половину резерву своїх прихильників. Решту він вивів по підземеллю в інші місце. Вони знаходилися в годині польоту звідси. Там теж були печери та відповідні умови для добування цаніту.

Я написала про це Нейтану. І скинула приблизне місце решти занепалих.

Ейден підняв меч зрадника. Ним, як і тим, що досі був у моїй руці, можна було вбити одного сейканда без шкоди для іншого. При дотику до нього демон здригнувся і питливо подивився на мене.

«Це не найприємніша річ, але терпіти можна». — Я знизала плечима.

«Якщо не хочеш бачити, як я відрубаю йому голову, то краще відвернися», — попередив він.

Я так і зробила, а потім почула, як меч розсікає тіло занепалого. Від цього моє тіло здригнулось. Ще одна смерть. До такого неможливо звикнути.

Після цього ми вирушили за Габріелем. За словами ангела-зрадника, якого вбив Ейден, той нещодавно витяг лезо з тіла. Ми припустили, що він не встиг далеко піти зі своєю охороною. 

Переміщалися на маленькі дистанції, щоби швидше оглянути ліс. Непомітність тепер відійшла на другий план. Головне було встигнути знайти Габріеля. Подолавши кілька сотень метрів, Ейден вирішив оглянути місцевість з неба. Це було небезпечно, оскільки його могли помітити та застрелити.

«Це занадто ризиковано», — запротестувала я. — «Ти мені потрібний живим».

«Я летітиму над самими деревами. Обіцяю бути швидким та обережним».

Він залишив поспішний поцілунок на моєму чолі і злетів у нічне небо. Демон не брехав, коли казав, що летітиме швидко. Він мчав з такою швидкістю, що відразу зник з поля зору. Я лише приблизно відчувала його і намагалася бігти за ним щосили.

Пролунав постріл. Потім ще й ще.

Серце злякано стиснулося в грудях.

Подивилась у небо. Ейден далеко відлетів від мене, тож я не могла побачити його. Найшвидшим рішенням було просто переміститися до нього. Потяглася через наш зв'язок, а вже наступної миті стояла біля нього.