Розділ 43.4

Миттєво пересунулася до супротивника. Матеріалізувалась у нього за спиною і встромила меч у спину. Мої рухи були настільки швидкими, що він навіть не встиг обернутися.

Витягла меч, перш ніж демон упав униз. Дерева пом'якшили падіння його тіла. Підлетіла до нього. Він був ще живий, але з діркою в спині і серці довго не прожив би. Обличчя демона спотворилося від болю. Його руки були притиснуті до грудей. Поряд із ним на землі лежав чорний меч, від якого віяло смертю. Залишати зброю тут було небезпечно, тож я взяла її. Як тільки моя рука торкнулася руків’я, мене ніби блискавкою пробило, а долоня наче оніміла від холоду. Я переборола перші секунди жахливих відчуттів і звикла до них.

Біля демона також лежав пістолет. Підхопила його, сконцентрувалася на нашому зв'язку з Ейденом і перемістилася до нього.

Він стояв над трупом ангела. На ньому був звичайний бронежилет без щитового знака.

«Ти довго», — зауважив демон.

«Зате не з порожніми руками». — Я помахала йому мечем занепалого та пістолетом.

Ейден підняв ще один пістолет.

«Я теж», — відповів він і прислухався. — «Пси Габріеля будуть тут за кілька секунд. Потрібно рухатися. Слідуй за мною. Ми повинні матеріалізуватися прямо над занепалими. Як тільки це станеться, я кину леза. Ти повинна направити їх потоком вітру так, щоб вони потрапили в більшу частину противників. Потім швидко переміщуємось подалі від них. Поки обмінюємось силою, ми швидше навіть за їхніх гібридів, тому маємо встигнути. Ти зможеш?»

«Так».

Ейден розчинився. Його сутність стрімко полетіла в бік інших занепалих, а моя послідувала за ним. Під час польоту встигла відчути присутність близько десятка божественних істот. Матеріалізувалися майже одночасно. Я приблизно уявляла де і хто знаходився, тому після появи швидко зорієнтувалася. Ми з Ейденом опинилися над занепалими. Їхні силуети були видно під деревами.

Демон підкинув жменю лез. За допомогою вихору я розкидала їх у різні боки. Вони розлетілися з такою силою, що деякі навіть пробили наскрізь дерева. Лез було настільки багато, що це нагадувало смертельний дощ із металу. При цьому вихор був настільки потужним, що відлетіли навіть самі занепалі. Серед них, крім Габріеля, було четверо гібридів, троє ангелів та двоє демонів. Тільки не в усіх із них мені вдалося потрапити.

«Переміщуйся!» — звелів мені Ейден.

Як і домовлялися, після атаки ми одразу ж перемістилися до найбільш дальної точки, яку тільки могли дістати.

«Декілька лез потрапило Габріелю в ногу. Один гібрид поранений у плече. Троє змогли відбити леза. Решті ангелів і демонів дісталося найбільше. Вони мають поранення крил, ніг і навіть живота. Декілька лез змогли пробити навіть броню», — резюмував Ейден.

Ми присіли на землю, щоб нас було менше видно.

«П'ятьох на якийсь час вивели з ладу. Залишилися чотири гібриди та Габріель. Ми не можемо його проґавити. Пропоную почекати, поки сюди примчать гібриди та застрелити їх».

Ейден придивився до гущавини дерев.

«Двоє з них сто відсотків залишатимуться захищати Габріеля. Інші вже поспішають до нас. Вони можуть з'явитися у будь-якій…»

Демон не договорив, бо за нами матеріалізувався один із гібридів. Він виставив у наш бік пістолет, але Ейден встиг відкинути його згустком вогню. Той відлетів на кілька десятків метрів, зносячи дерева на своєму шляху.

Праворуч і ліворуч від нас з'явилися ще два гібриди.

«Не вгадав. Їх троє».

Я створила навколо нас вихор, який зніс всі найближчі дерева та гібридів. Ми ж з Ейденом залишилися неушкодженими у його епіцентрі.

«Переміщаємось у небо і стріляємо по них!» — скомандував мій демон.

Ми завмерли в повітрі. Занепалі вже обтрушувалися після падіння. В одній руці я, як і раніше, тримала той самий меч зі жахливою енергетикою, який відібрала у пораненого демона, а в другій — пістолет. Підняла його, спробувала прицілитися. Занепалі помітили мене. Мені терміново треба було щось робити. Я натиснула на курок, але нічого не сталося. Зняла запобіжник, але не встигла вистрілити. У мене летіла вогненна куля, тому довелося ухилятися.

З іншого боку почулися постріли. Це вже стріляв Ейден. На відміну від мене, йому вдалося потрапити в одного занепалого, який метав у мене вогонь. Куля увійшла прямо в його груди.

Пролунав ще один постріл. Моє стегно пронизав спалах болю.

«Хейлі!» — перелякано заволав Ейден у моїй голові.

Нога ніби оніміла, а ось крила продовжували працювати. Я похитнулася в повітрі, але втрималася на тій же висоті.

Між мною та гібридами з'явилася вогненна стіна. Так Ейден відгороджував мене від їхнього поля зору.

Через біль було важко зосередитись, але інстинкти виживання кричали про те, що потрібно терміново переміститися в затишне місце і вийняти кулю.

«Я розберуся з ними! Відлітай!» — наказав мені Ейден.

Я спробувала переміститися, але цаніт у тілі надто ускладнював цей процес. Я пролетіла близько п'ятдесяти метрів над верхівками дерев і звалилася вниз.