Розділ 43.1

Ми відновили вагому частину сили за лічені хвилини. Про хід битви нічого не знали, оскільки навушники не працювали на такій великій відстані. Ейден не прибіднявся, коли казав, що за допомогою наших спільних сил зміг пересуватися набагато далі і швидше, ніж зазвичай.

Назад ми вирішили йти землею, тому що з повітря нас могли помітити. Обмінюватися силами не припинили: так швидше поповнювали енергію навіть під час руху. Це відобразилось на сяйві, яке з'являлося під час переміщення. У нас воно стало сірим, що вибивалося з норми. Це було нам на руку, оскільки в темряві я залишалася більш непомітною, на відміну від інших ангелів.

Ейден запропонував спочатку оглянути місцевість із гори, яку давно помітив неподалік місця битви. З неї, за його словами, відкривався краєвид на все поле битви. Ми пересувалися по половині кілометра, тож дістатися до потрібного місця не зайняло багато часу. Біля пагорбу ми зупинилися.

«Будь напоготові», — звернувся до мене Ейден. — «Ця місцевість не тільки для нас ідеальний варіант для спостереження. Тут можуть бути дозорні занепалих. Вартові казали, що виділять ангелів для перевірки цієї місцевості, але не варто сподіватися на них».

Ми безшумно пересувалися на короткі дистанції. Зупинялися, оглядали місцевість, прислухалися до всіх органів чуття і продовжували рух. Чим вище ми забиралися, тим краще я бачила палаючі дерева. Коли ми дісталися місця, з якого відкривався вид на весь ліс, зупинилися.

Звідси справді було видно більшу частину поля битви. Кільце вогню різко контрастувало з нічним покривом і освітлював місцевість. По його периметру миготіли постаті божественних істот. Вони виринали з гущавини дерев і поверталися назад. Навіть тут ми чули звуки пострілів.

Один ангел пролітав над полум'ям. Постріл — і він падає прямо в обійми демонічного вогню.

«Де всі? Вони ховаються серед дерев?

Вартових, як і занепалих, я майже не бачила. Не вірилося, що їх усіх убили.

«Частина занепалих і вартових вже мертва. А ті, хто ще в строю, були б повними ідіотами, якби не заховались. На відкритій місцевості вони ідеальні мішені для куль.

«Занепалі, мабуть, теж ховаються серед дерев. Ми можемо обережно прочухати ліс навколо кільця вогню. Можливо, нам вдасться когось із них застати зненацька. Відберемо пістолети і почнемо по одному виловлювати їх».

Ейден кивнув і посміхнувся.

«Ангелятко, ти почала мислити стратегічно».

Я зміряла його важким поглядом, на що він лише підморгнув мені.

«Йдемо?» — про всяк випадок уточнила, хоча сама вже приготувалася пересуватися.

Ейден кивнув. Його погляд метнувся у бік палаючого лісу. Я тільки почала розчинятися, як голос демона знову увірвався в мою голову:

«Стій!»

Зупинилась і простежила його поглядом. Серед дерев стало щось ледь помітно мелькотіти. Якби не ангельський зір, посилений нашими об'єднаними силами, я б цього навіть не помітила.

«Підкріплення?» — припустила.

«Швидше за все, архи перемістили до нас резервний загін».

«Навіщо вартові вирішили нападати вночі, якщо в темряві їхня поява помітніша, ніж у демонів?»

«У годині їзди звідси живуть люди, а за горою йде дорога. Вночі менша ймовірність, що хтось із них сунеться в цей бік. Ти ж знаєш, що вони можуть не бачити нас, але все чудово чують. А ще вартові сподівалися на ефект несподіванки, але хтось злив їм інформацію».

Звуки пострілів стали звучати частіше. Я вдивлялася в темряву, але високі дерева приховували все, що відбувалося. Очі помітили, як за кілометр від палаючого кільця почали з'являтися нові білі та сірі мерехтіння. Там же серед дерев промайнуло кілька постатей демонів.

«Поглянь», — звернулася до Ейдена.

«Бачу», — не дуже радісно відповів він.