Розділ 42.5

— Той занепалий мертвий? — важко дихаючи, спитала я.

— У нього серйозні поранення та повністю знерухомлені крила. З такими ушкодженнями звичайний демон точно помер би, якби потрапив у демонічний вогонь. Його енергія витрачалася б на регенерацію сгорілої шкіри і не встигла б затягнути старі рани. Але в цього мутанта набагато більше енергії. Він швидше відновлюється. Важко передбачити.

Пошкоджене крило запульсувало. Мене кидало то в жар, то в холод. По крові ніби переливалася чиста енергія: моя та демона.

— Ми далеко від усіх? — Я оглянулась. Ми, як і раніше, були в лісі, але поблизу не було божественних істот.

— Я перемістив нас подалі від битви. Виявляється, що за допомогою об'єднаних наших сил можна швидко переміщатися на дуже великі відстань. Я зробив це за мить. Навіть швидше, ніж це робив гібрид Габріеля.

Енергія, яка вирувала по тілу, перетекла у бік пораненого крила. Воно почало сильно поколювати і жахливо свербіти. До цих відчуттів додався тупий біль.

Я на кілька секунд заплющила очі, а коли розплющила, побачила зацікавлений погляд Ейдена. Він був спрямований на моє крило. Я простежила за ним. Пошкоджені тканини швидко накладалися одна на одну, відновлюючи частину крила. Обвуглені кістки зцілювалися.

— Схоже, наша злита воєдино енергія нарешті прискорила твою регенерацію, — прокоментував демон.

Тканини крила рвалися і зросталися навколо кісток знову. Я стиснула зуби, щоб ще раз не закричати. Коли це пекло закінчилося, моє тіло знесилено лежало на землі.

— Як у немовляти, — підсумував Ейден.

Глянула на крило. Воно справді повернуло собі колишню форму, але пір'я на ньому більше нагадували пушок. А ще воно шалено свербіло. Насилу вдалося сісти. Поворухнула ним і зморщилася від різкого спалаху болю в спині.

— Поки що краще не ворушили ними, — порадив демон.

Я вперла руки в коліна і обхопила голову долонями.

— Що там відбувається? Хто перемагає?

Коли мене поранили, я не звертала увагу на інформацію, яку передавали через навушник.  

— Передавали, що почалася велика перестрілка. У занепалих практично кожен має пістолет з кулями з цаніта. Вони пустили їх у хід. Вартові викликали резервну групу. І тепер у тебе новий командир.

— Каміля вбили? — пожвавішала я і прибрала руки від обличчя.

Ейден кивнув головою.

Я стиснула долоні у кулаки. Гнів, скорбота і рішучість переплелись разом. Цей вартовий із юною зовнішністю не був моїм другом, але я поважала його, як командира. Його спокій і впевненість допомагали мені зосередитись у потрібний момент.

— Ми маємо повернутися. Тільки мені треба трохи набратися сили.

Демон зі скепсисом подивився на мене.

— Якщо ти не почула мене, то я повторю. Шпаги замінили на гармати, яких ми не маємо.

— У декого є.

— Це смішна кількість.

— Ми не можемо просто так тут сидіти, поки решта вартових гине. Я собі цього не пробачу.

— Ти поки що навіть крилом поворушити не можеш. Навіщо це геройство? Зараз полетиш туди, відхопиш кулю і помреш, бо на другий раз у нас може не вистачить сил для прискорення регенерації.

Демон говорив сухо, але я відчувала його роздратування.

— Єдиною користю від твоєї смерті буде лише моя смерть. Не подаруй архам такого щастя.

— Якщо не можемо битися там з усіма, то маємо допомогти їм в інший спосіб.

Ейден підвівся з колін, сів навпочіпки і трохи підняв моє підборіддя.

— Я пропоную тобі все добре обміркувати. Для початку ти маєш набратися трохи сил, щоб зуміти нормально пересуватися. Далі можемо підібратися до поля бою та оцінити обстановку. Там уже вирішимо, що робити далі. Але ти не маєш діяти без попереднього плану, обіцяєш?

Я кивнула.

— Добре, обіцяю.

Ейден видихнув. Риси його обличчя пом'якшали.