Розділ 41.5

— Ще до вашого загону прикріплять одного демона.

Після цих слів біля Гамірля матеріалізувався Ейден. Вся моя душа заспівала від радості. Я ледве змогла стримати усмішку при його появі. Так хотілося кинутися в обійми демона, що довелося стиснути руки в кулаки і наказати собі стояти на місці.

Він у своєму демонічному образі здавався зайвим у нескінченному білому залі з цілим загоном вартових. Його темна постать так і впадала у вічі. У чорному одязі, з такими з крилами і руками він нагадував дитя ночі. На його грудях висів бронижелет з намальованим зеленим знаком у вигляді щита.

Наші погляди не відривалися один від одного. Вони вели свій прихований діалог.

«Ще не померла від нудьги серед цих блідих зануд зі шпажками?» — подумки звернувся він до мене.

Усередині все сколихнулося.

«Я теж одна з цих блідих зануд зі шпажками».

В ангельському вигляді ми дійсно всі виглядали практично однаково.

«Тебе я помічу навіть на іншому кінці світу, Ангелятко».

Мої щоки вже боліли, так мені хотілося усміхнутися.

У його емоціях я відчувала такі ж радість і полегшення, які проживала сама.

— Він не заважатиме вам. — Голос Гамірля відволік мене від Ейдена. Демон теж відвернувся від мене. — У нього своя місія. Решта вас не має цікавити.

На обличчях багатьох вартових читалась настороженість, але зайвих питань ніхто ставити не став.

Каміль насупився.

— Що мені з ним робити?

— Нічого. Нехай буде поряд із вами. Він знає, що має робити. Якщо через нього виникнуть проблеми, повідомляй мені.

Командир мого загону кивнув, а Гамірль зник.

— Не заважатиму вашій виснажливій підготовці, — як ні в чому не бувало, повідомив Ейден і сів на підлогу, схрестивши ноги в позі лотоса. — Можете продовжувати, наче мене тут немає.

На обличчі демона була повна незворушність, яка різко контрастувала з настороженими та похмурими обличчями вартових. Вони не зраділи поповненню.

«Ти визвався приглядати за мною?» — запитала у нього.

«Хтось повинен прикривати твій милий з… кхм… спину. Я можу пережити твою участь в битві, але якщо сам перебуватиму поруч».

«Дивно, що архи дозволили тобі це».

«Я зробив для них більше, ніж мав. І наші життя пов'язані, а я в будь-якому разі мав брати участь у цій війні. Вони лише боялися, що Габріель може знову використовувати нас для ритуалу, але з таким військом, як у нас, у нього явно будуть проблеми важливіші, ніж ми».

«Вони могли б просто не допустити мене до битви», — зауважила я. — «Коли я їх благала про це, вони відмовили. Потім я попросила Нейтана відправити мене сюди. Він влаштував невеличке випробування і погодився. Архи мали дати йому дозвіл, щоб перевести мене. Без цього ніяк».

«Архам це вигідно. Так більше шансів, що хтось із нас помре. Впевнений, вони будуть на сьомому небі від щастя. Позбудуться живого нагадування своєї некомпетентності — це тебе. І зрадника — це мене. Ідеально. А відмовили тобі вперше лише через власну гордість. Мабуть, вона не дозволяла їм одразу поступитись новачку».

Архи знали, що я спробую ще раз. От чому Нейтан погодився перевести лише мене. Скоріш за все, вони попередили його. Якщо так, то випробування було лише формальністю, щоб виправдати моє переведення. Невже і він хотів нашої смерті? Чи лише виконував наказ архів?

Ейден говорив зі мною, а його очі блукали по залі, не зупиняючись ні на чому конкретному. Я ж прикидалася, що слухаю промову Каміля.

«Робимо вигляд, що незнайомі?» — уточнила у нього.

«Так. Не варто їм раніше часу знати, що ти моя ванса і головна причина перебування тут».

Каміль закінчив промову і звелів нам знову стати на свої місця.

«Як ти знайшов сховище Габріеля? Ти до цього знав, де він ховається?» — вирішила вгамувати свою цікавість.

«Його перше укриття знайшов Форд. Я відправляв його стежити в декілька місць, в яких, за моїми даними, мала бути божественна істота, яка цікавиться переселенням душ сейкандів. Тоді я був одержимий цим і хапався за будь-яку ниточку. Форд не привертав до себе уваги, оскільки нагадував простого пса. Він найкращий розвідник і єдиний у своєму роді…»

Ейден затих.

«Був таким».

Його гіркота, туга і злість стали такими відчутними, що я вкотре переконалася в його прив’язаності до Форда.

«Саме він днями стежив за деякими територіями і доповідав мені про дивні активності. Так я вийшов на Габріеля вперше. Він, звичайно ж, з того часу перемістився на нове місце, а старе підірвав. Печери завалило вщент. Я вирішив дізнатися, чому цей виродок вибрав саме те місце, що в ньому особливого. Дізнався, що в тих печерах грунт був дуже схожий на той, де в давні часи божественні істоти добували цаніт. Я почав шукати місцевості зі схожим ґрунтом, а потім стежив за ними. Результат не забарився».

Ейденові слова вразили мене. Тільки б одиниці додумалися відстежувати Габріеля по ґрунту.