Розділ 41.2

Нейтан продовжував наступати. Я відбивала атаку за атакою, але все далі відлітала під його натиском. Знизу всі дивились на нас. Вістря меча вартового завжди проходило в небезпечній близькості від мене. Я сама дивувалася, як воно ще не зачепило мене. Такими темпами могла будь-якої миті програти. Один неправильний рух, і він міг мене поранити.

«Або вбити», — нагадала собі.

Потрібно було терміново міняти тактику. Під таким тиском довго не можна вистояти. Вартовий сам казав мені, що тореба мати свої переваги. Він мав силу і швидкість. Я ж чудово керувала вітром.

Під час чергового випаду Нейтана вдарила його з боку поривом вітру по зап'ястю. Впевнена, він не очікував такого. За інерцією його корпус нахилився вперед, а я вже атакувала вартового в бік. Звичайно, серйозне поранення йому не збиралася завдавати, але трохи вколоти могла.

Кінчик меча тільки торкнувся його броні, як мене знесла стіна повітря. Вона відкинула мене на метрів сто від нього. Я підлетіла ближче до вартового і знову атакувала його. Він відбив мій удар і почав завдавати свої. Захистилась і знову зібралася атакувати, тільки цього разу потік вітру вдарив по крилах Нейтана. Коли він похитнувся, я кинула в нього клинок. Втрачаючи рівновагу, вартовий відбив його, але слідом за ним була я з мечем. Мені майже вдалося дістатися до нього, але той перемістився мені за спину. У цьому він був швидше за мене.

Я не бачила його, тож не могла збити вітром. Якби промахнулася, то втратила б час чи зашкодила б собі. Не вигадала нічого кращого, як ударити хвилею вітру саму себе. Це відкинуло мене убік. Меч Нейтана промайнув за міліметр від мого крила. Мені дивом вдалось уникнути зустрічі з ним.

— Достатньо, — оголосив він. — Ти змогла подряпати мою броню. Це не кожному вдається. Я переведу тебе до іншої групи. — Він обернувся до решти ангелів. — Але більше таких обмінів не буде. Це було нагородження за сміливість.

Я насторожилася. Мені не вірилося в це, але Нейтан не брехав би. Паралельно з цим серце сильніше забилося від тріумфу.

— Переміщайся.

Я виконала його наказ. Розчинилася у просторі, а мою сутність потягнуло в інший бік. Опинилася вже серед іншого натовпу ангелів. Він був набагато меншим. Ним командував незнайомий мені вартовий. В ангельському вигляді він відрізнявся від решти лише крупністю плечей і довгим волоссям. Його звали Гамірль.

Пальці потяглись до медальйону із зображенням матері та Хенка всередині.

«Я зробила це, Здоровань».

Нам повідомили, що ми боротимемося проти війська Габріеля. За попередніми даними, він мав понад кілька тисяч союзників. Останнім часом зникало безліч божественних істот, особливо сейкандів. Скоріш за все, одна їхня частина приєдналася до Габріеля, а інша стала його жертвами. Крім цього, нам розповіли про нову зброю занепалого. Новий меч дозволяв убити одного вансу без наслідків для іншого.

— Ми підозрюємо, що це ще не все. Цілком ймовірно, що у нього є божественні істоти, наділені і ангельською, і демонічною силою, — сказав Гамірль.

— Як таке можливо? — запитав один із вартових.

— Це засекречена інформація. Ми не повинні допустити її поширення.

«Бо тоді сейканди повбивають один одного».

Мені не варто було довго гадати, щоб зрозуміти, як таке могло статися. Адже Ейден і сам хотів принести мене в жертву, щоб отримати другу частину душі, а разом з нею до нього перейшла б і моя сила.