Розділ 41.1

Прощання з демоном пройшло швидко. Він поцілував мене в чоло, відсалютував зі словами «сумуй за мною, Ангелятко!» і зник у пітьмі. І хоч на його обличчі сяяла чарівна усмішка, але душу обхопили не найкращі почуття. Туга і тривога пожирали нас обох.

Я повернулася до патрулювання відведеного мені району, але архи знову викликали мене. Вартових у Небесному залі було незліченно. Здавалося, що їхні шеренги ніколи не досягнуть кінця. Сотні тисяч, а то й більше. Я стояла так далеко від архів, що навіть не бачила їх, проте чула так чітко, ніби вони стоять поруч зі мною. На цей раз архангели не стали нас допитувати, а прямо заявили:

— На нас чекає битва.

Ніхто із присутніх не видав жодного звуку. Вартові, які стояли біля мене, навіть не здригнулися.

— Занепалий Габріель багато століть тому розв'язав Небесну війну, — витримавши паузу, продовжив Михаїл. — Його засліпило бажання влади. Разом із поплічниками він наважився піти проти волі нашого Творця. Нам вдалося зупинити повстання та покарати винних, але Габріелю вдалося втекти. Ми шукали його, але він успішно ховався від нас. Весь цей час занепалий збирав союзників. Маніпуляціями він схиляв божественних істот на свій бік. Знайте, більшість зрадників вже в Пеклі. Декому з них вдалося втекти, але ми знайдемо їх. Вас поділять на підрозділи й кожному дадуть завдання. Пам'ятайте про свій обов'язок і хто ваш Творець.

Далі в моїй голові пролунав інший голос:

— Переміщайся.

Я розчинилася в просторі, паралельно помітивши, що інші вартові роблять те саме. Мою сутність затягнуло у невідомому напрямку. Там же виявилася більша частина вартових. Я була в одній із передніх шеренг. Перед нами з'явився Нейтан. Він тримався в повітрі на льоту, плавно похитуючи могутніми білими крилами. Вартовий оглянув наш стрій і заговорив:

— Ви спостерігатимете за порядком у світі людей, поки решта займеться пошуками зрадників. Ми не можемо кинути на це всі наші ресурси. Хтось має продовжити стежити за дотриманням небесних законів.

Звістка про те, що я серед тих, хто просто сидітиме, склавши руки, поки інші боротимуться з Габріелем і його союзниками, мені ні крапельки не сподобалась. Серце нервово забилось, а мозок гарячково обмірковував різні варіанти.

«Ні. Потрібно щось робити».

Я набралася сміливості, випросталась і вигукнула:

— Я прошу приєднати мене до тих, хто боротиметься з повстанцями!

Усі вартові ледь помітно повернули до мене голову.

Сотні, тисячі, а то й більше поглядів дивилися на мене. Вони давили, пригнічували, але я сильніше стиснула щелепу. Долоні спітніли. Зчепили їх за спиною та ще більше розправила плечі.

Навіть якщо всередині мене все тремтіло від хвилювання, зовнішня картинка мала бути бездоганною. Це я дозволяю їм бачити образ, який хочу показати. Це я вирішую, як вони мене сприйматимуть.

Обличчя Нейтана залишалося кам'яним. Декілька помахів крил і він уже був наді мною.

— Ми беремо лише досвідчених та вмілих вартових. Ти не така.

Жорстко, але чесно. Вантаж чужих поглядів став ще важчим. Я й сама розуміла, що мені до Нейтана чи Лейли ще рости і рости. Але я теж чимало навчилася і вже вбивала соратників Габріеля.

— У мене є досвід. Він невеликий, але є, — впевнено заявила. — Бойовими навичками також володію. Готова довести це.

Сірі й суворі очі вартового свердлили мене. Він без пояснень кинув у мене кілька клинків із цаніту. Відбити атаку вручну я не могла, бо зачепила б когось із ангелів: ми надто близько стояли один до одного. Закликала вітер і відбила клинки у бік самого вартового. Він ухилився, але відразу призвав меч правосуддя. Той із білим свіченням матеріалізувався з його грудей. Чорний метал виблискував, демонструючи свою могутність. Він був просякнутий божественною силою.

Наш поєдинок перейшов на більш небезпечний рівень. З такою зброєю краще не жартувати. Один дотик, і я могла померти. Він сам вирішував, хто заслуговує на покарання. А оскільки я не могла назвати себе старанною служницею Небесного закону, то мені було чого побоюватися. Хто знав, раптом меч навіть за брехню та приховування інформації міг покарати.

Злетіла вгору і пересунулася подалі від Нейтана. Він уже стрімголов направлявся до мене. Потрібно було негайно активувати свій меч. Від меча правосуддя ніякі клинки не могли врятувати.

Прокляла себе за те, що раніше не потренувалася відокремлювати свій меч. Мені було якось моторошно від цього, а тепер не мала іншого вибору.

Вартовий наближався, а я була змушена переміщатися від нього в просторі. Це було схоже на нову версію наздоганянь у повітрі. На льоту пропустила через себе божественну силу і зосередила її в центрі грудей. Спробувала привести в форму меча і виштовхнути назовні. Потягла її рукою вперед.

Груди засяяли. У долоні почала матеріалізуватись руків’я меча. 

Я полегшено видихнула і потягла від себе. Після цього прийшло почуття спустошення. Начебто вилучили частину мене. Часу розбиратися з цим не було, оскільки Нейтан був уже за кілька метрів від мене. Він замахнувся, а я лише встигла виставити меч. Почувся брязкіт.

Лезо зброї вартового завмерло за міліметр від мого обличчя. По моїй спині скотилася крапля поту. Руки тремтіли від сили удару. Тільки завдяки тренуванням мені вдалось утримати меч.