Розділ 40.4

Пальці стиснули та розтиснули край футболки. Чомусь я страшенно нервувала. Нині цей светр здавався такою дурістю. Демонові він був абсолютно не потрібен, але мені хотілося, щоб він його оцінив. Точніше моє бажання зробити щось для нього.

Його я почала в'язати після того, як міс Дороті навчила мене володіти спицями. Тоді весь мій час був присвячений тренуванням і пошукам Ейдена, а ті декілька годин відпочинку я віддавала роздумам і в'язанню.

Звичайно, важливо, щоб подарунок був корисним для людини. Але бувають випадки, коли ти даруєш не практичну річ, а символічну. Такі подарунки призначені не всім і оцінить їх не кожен. У них головне не вартість, а старання людини. Вона дарує свій час, а це безцінно. У такий спосіб показує скільки зусиль готова докласти, щоб зробити щось приємне заради тебе. Так демонструє, наскільки ти важливий для неї.

Якщо людині подарують його улюблену книгу, якої вже ніде немає впродовжі і заради якої потрібно обшукувати купу барахолок, то вона буде на сьомому небі від щастя. І нехай ця книга коштуватиме вдесятеро менше за ту суму, що ти міг просто перевести на карту. Головне, що ти подарував людині емоції і показав, скільки зусиль готовий докласти, щоб зробити її щасливою.

Ти віддав їй свій час.

— Тут подекуди невеликі прогалини. Це задум дизайнера?

— Де?!

Я вихопила светр і оглянула його.

— Ось.

Ейден вказав на дві невеликі дірки, які я не помітила. Вони були біля самого низу. Мої думки останній місяць були надто далекі від в'язання, тож я цілком могла бути не дуже уважною і наробити помилок.

— Тут ще нитка стирчить, — додав він, вказавши на бік мого невдалого виробу.

Стало ніяково.

— Я жахливо в'яжу, — простогнала я, сховавши обличчя в руках зі светром.

— Ти сама його в'язала? — з цікавістю спитав демон.

Я пробурмотіла ствердну відповідь.

— Для мене? — недовірливо уточнив.

Ще одне ствердне бурчання.

Демон відірвав мої руки зі светром від обличчя, поклав мене на спину і схилився наді мною.

У його очах та емоціях читалася подяка.

— Це перший подарунок, зроблений мені. Я берегтиму його.

Він поцілував мене так, що метелики в животі запурхали з подвійною силою, а світ закружляв. У цей поцілунок Ейден вклав усю свою подяку та любов. Останньою буквально були просякнуті його емоції. Вона зводила мене з розуму і окриляла. Я тонула в ній знову і знову. І дивувалася, наскільки яскраві та світлі почуття міг відчувати демон.

Після того, як ми розімкнули губи, прошепотіла:

— Я тільки вчуся в'язати, тому і далі вважай ці маленькі дірочки задумкою дизайнера.

Ейден засміявся. Неголосно, хрипко, але так щиро, що в мене скрутило всі нутрощі. Це був найкращий звук у світі. Він озвався тремтінням у кожній клітині тіла. Біля куточку рота демона з'явилися милі зморшки.

Він практично ніколи так не сміявся. Я хотіла чути його безтурботний сміх вічність. Картину затьмарювали лише наші невдалі перспективи на майбутні.

Війна, покарання Ейдена, Габріель…

— Що таке? — запитав демон, відчувши зміну моїх емоцій.

Я обвила руки довкола його шиї і міцно притиснула до себе. Він буквально звалився на мене. Тяжкість його тіло анітрохи не заважала мені. Навпаки, вона нагадувала, що він ще тут.

— Не хочу втрачати тебе, — зізналася йому, запам’ятовуючи відчуття його тепла та запаху. — Хочу, щоб ти більше сміявся.

Ейден перекотився на спину, прихопивши мене за собою. Тепер я лежала на ньому, а він міцно притискав мене до своїх грудей.

— Я теж, Ангелятко. Я теж, — прошепотів мій демон, увіткнувшись у волосся.

Ми лежали кілька хвилин. Я вдихала аромат його енергетики, який завжди нагадував мені дощову ніч. 

— Знаєш, що мене дратувало? — звернувся він.

Негативно похитала головою.

— Поки у мене не було світлої частини душі, я заздрив звичайним смертним і ненавидів їх. Люди не розуміють, наскільки дорогоцінними є миті щастя. Вони приймають це, як щось належне. Якщо відібрати у них всі світлі емоції, вони зрозуміють, яка це була розкіш. Сенс життя якраз полягає в тому, щоб пережити як можна більше моментів щастя. Це не належне, це дар. Дар, який і робить життя життям, а не безглуздим існуванням. Зараз я не ненавиджу людей. Але мене до біса дратує, коли хтось безсенсовно втрачає час і руйнує своє життя. Це так нікчемно. У людей є вибір, ким бути і що відчувати. У мене його не було. Я вирвав його з-під носа Творця. Якщо б я колись опинився на місці людини, то не став би марнувати жодної хвилини на сварки, наркоту, боротьбу за владу, заздрість, образи. Це того не варто. Сенс життя в тому, що заповнити його найщасливішими моменти.