Розділ 40.3

— Скільки у нас залишилося часу? — запитала у свого демона, погладжуючи його груди.

— Небагато, — відповів він, цілуючи мене в шию.

Після того, як перші хвилі пристрасті стихли, а наші бажання були задоволені, ми лежали обійнявшись і неквапливо цілували один одного. Насолоджувалися кожною секундою та розтягували її.

— А конкретніше? — уточнила, вигинаючи шию для губ Ейдена.

— Тобі це так важливо? — Від його гарячого дихання, яке пестило шкіру, по мені пробігли мурахи.

— Так.

Демон протяжно видихнув і відірвався від мене. Нахилився до краю ліжка, відкриваючи мені вид на шикарну спину, підняв з підлоги джинси і дістав телефон.

— Сімнадцять хвилин і п'ять секунд, моє нетерпляче Ангелятко.

Потяглася до нього, поклала підборіддя на плече і подивилася на екран телефону. Окрім часу, погляд упав на дату. З усіма проблемами, обов'язками, тренуваннями я перестала орієнтуватися в часі. Для мене все життя перетворилося на один нескінченний день.

— Сьогодні вже 30 листопада, — зауважила я, а потім мене осяяло. — Два дні тому було моє народження.

Поправила пошарпане волосся і задумливо простягла:

— Як швидко час пройшов. Все так змінилося.

Минулого року на мій день народження Хенк купив мені величезний фруктовий торт. Ми з ним і Рене їли його за дві щоки, поки Тім смакував свій кекс із банана та вівсянки. Подруга агітувала мене піти до клубу, але Хенк тоді не дуже зрадів такій ідеї та запропонував знову відзначити вдома. Він завжди був проти будь-яких зайвих виходів в людні місця. Раніше я думала, що він переживав за мене. Зараз, аналізуючи все, розуміла, що Здоровань, можливо, й сам того не усвідомлюючи, ховав мене від божественних істот. Саме тому він вибрав для життя одне з найменших міст і не дозволяв мені виїжджати за межі. Саме тому ми мешкали майже біля самого лісу. 

— У божественних істот немає днів народжень, — зауважив демон.

— Лише тому, що вони їх не святкують.

Ейден відклав телефон. Я лягла на спину, а він навис наді мною.

— Маю сумнів, що примуси знають точний день, коли вони з'явилися на світ, — пробурмотів він, цілуючи мене в плече.

— Але сейканди його мають пам'ятати. До речі…

Я відірвала його від себе та змусила поглянути в очі.

— За логікою, ми з тобою народилися в один день, а значить і в тебе позавчора був день народження.

Я усміхнулась. Демон питливо вигнув брову.

— Що за диявольська посмішка, Ангелятко?

Його волосся стирчало в різні боки. Я не втрималася, скуйовдила його і поцілувала Ейдена в щоку. Потім розчинилася в просторі, перенеслася в іншу частину кімнати і накинула на себе першу футболку, яку знайшла біля шафи. Слідом за мною перемістився демон. Він підхопив мене на руки.

— Ти збиралася втекти від мене? І навіщо тобі ця футболка?

На відміну від мене, Ейден вільно розгулював голяка. Він потягнув мене за комір. Я легенько стукнула його по долоні.

— Стеж за руками. Де твої манери, демоне?

— В одному реченні ти зуміла вмістити два протилежні слова.

Він поцілував мене.

— Ні, стій. — Вперла руки в його груди. — Відпусти мене на хвилинку.

Демон вкусив мене за вухо. Я засміялася.

— Не хочу і не можу, — низьким голосом відповів він.

— Це займе одну хвилину, — відповіла йому, сміючись. Дихання демона лоскотало шию.

Я знайшла сили переміститися в інший кінець кімнати. Ейден знову пішов за мною і притис мене до стіни.

— Знайшов. — Він знову потягнувся до мене, але я закрила його рот долонею.

— Поцілунок в обмін на те, що ти хвилину посидиш спокійно на ліжку, поки я дещо зроблю. Домовились?

Він заперечливо похитав головою, а потім почав облизувати мою долоню. У карих очах блищали пустотливі вогники. Ейден поводився як хлопчисько.

— У нас залишилося дуже мало часу, — нагадала йому. Усмішка сама собою спала з обличчя. Настрій демона теж помітно погіршився.

Він відпустив мене і повернувся назад. Я прослизнула повз нього до свого рюкзака. Присіла та витягла звідти те, над чим так довго працювала. Щоб демон не побачив, що у мене в руках, одразу перемістилася до нього. Він уже лежав на ліжку, закинувши руки за голову. Голе тіло трохи збивало мене з пантелику. Потік вітру підхопив простирадло і накинув на його нижню частину.

— Ти позбавляєш себе кращої частини, Ангелятко.

— Не відволікай мене.

Розправила плечі та простягла йому червоний светр. Він узяв його в руки, струснув, підняв і повернувся до мене.

— Це натяк, щоб я одягнувся?

— Ні… Вважай це моїм подарунком на день народження.