Розділ 40.1

Речей у мене було небагато. Перевірила вміст рюкзака, дістала з нього клинки і розклала їх по піхвах на стегнах на руках. У сховищі Ейдена вирішила більше нічого не залишати. Мене будь-якої миті могли викликати архангели, тому краще було все тримати при собі. Задумалася лише про одну річ, яку в'язала у вільний час. Вона займала в рюкзаку багато місця і не належала до речей першої необхідності, але мені не хотілося її викидати.

Підняла речі і зібралася переміститись нагору, але в останній момент зупинилася. Позаду відчула якусь дію. Обернулася і побачила, як з темряви з'являється демон.

— Ейден! — радісно вигукнула і кинулася йому на шию, забувши про речі та плани. Він підхопив мене і міцно притис до себе.

— Я вже почала думати, що ти не повернешся, — прошепотіла, торкаючись щокою його шиї.

Вдихнула запах дощу і сильніше стиснула свого улюбленого чоловіка. Серце радісно билося у грудях. Губи мимоволі розтяглися в широку усмішку, а очі зволожилися. В емоціях мого ванси промайнув подив, а потім радість та задоволення.

— Легше, Ангелятко. — Одна рука демона заспокійливо гладила спину, а друга занурилась у моє волосся. Його голос звучав тихо, але був наповнений невідомою мені раніше ніжністю. — Як не дивно, але мені важко переносити твої сльози.

Він відсунув мене від себе, обхопив руками обличчя, неквапливо нахилився вперед. Не розриваючи погляди, ледве торкнувся губ. Ця дія була наскрізь просякнута ніжністю, радістю та вдячністю. Від неї на серці затягувалися старі рани, а в животі народжувався рій метеликів.

— Не можу зрозуміти одну річ, — прошепотів Ейден.

— Яку? — переводячи подих, запитала я.

— Як ти могла сумніватися в такому винахідливому і неперевершеному демоневі, як я? Це неприпустимий промах з твого боку. — У його очах виблискували грайливі вогники.

Я скуйовдила його волосся. Він схопив руку і поцілував її, дивлячись мені в очі. Було в його погляді щось настільки інтимне, що в мене занив низ живота.

— Ейден, — прошепотіла я, не знаючи, що саме хочу сказати далі.

Він відкинув моє волосся назад і поцілував у шиї. Мурашки пішли по шкірі, і я здригнулася.

— Я випросив у архів дві години. Потім мені треба повернутися назад. — Його голос був серйозним і навіть трохи сумним. 

— Вони ж не відправлятимуть тебе до Пекла одразу? Ти ж розповів їм, де ховається Габріель? За угодою, вони мають допустити тебе до битви.

Мої пальці вп'ялися в його плечі.

— Так, але я, як і раніше, порушник Небесного закону. Мене не можуть залишати надовго без нагляду. Я допоміг розробити стратегію майбутньої атаки, тому маю таку винагороду.

Він знову поцілував мене в шию. Я вигнула спину. Відчуття його губ на моїй шкірі було занадто приємним. Воно змушувало тіло тремтіти й із захватом очікувати наступного дотику.

— Цього разу за мене замовила слова Кендра. Як Правителька Пекла, вона заприсяглася, що зробить усе, щоб я не втік і не створив ще більше проблем. Тільки так у мене з'явилася нагода вирватися до тебе. І хоч я тисячу разів казав архам, що не збираюсь зливати Габріелю і його союзниках інформацію про наші плани, після повернення вони мене ще сотню разів перевірять. Це я гарантую. Все дуже серйозно. Думаю, ти розумієш, що ми готуємось до нової війни.

Я вперла руки в його груди і відсунула від себе, щоб бачити обличчя.

— Значить, — мені було важко сказати це вголос, — це наша остання зустріч?

Демон поцілував мене в чоло.

— Звичайно, ні, — усміхнувшись, відповів він. Але це була зовсім не весела усмішка. Жаль та смуток у його емоціях лише підтверджували це. — Нам з тобою ще доведеться побачитися на полі битви.

Він удавано зітхнув.

— Ех, знала б ти, якою приголомшливою була минулого разу, коли розтинала клинками псів Габріеля. Дуже хвилююче видовище. Тільки задля цього мені варто взяти участь у майбутній бійні.

Демон намагався жартувати. Продовжував тримати свою улюблену маску безтурботності, хоча ми обидва розуміли, що все це означає для нас.

— Що для безсмертних ті двісті років? Це дрібниця, в порівнянні з вічністю. Вони пройдуть, як одна мить. Ти, звичайно, сумуватимеш без такого чудового і сексуального демона, як я, але обіцяю все надолужити.

Я вирішила підтримати його. У нас було лише дві години. Потрібно брати від життя все, навіть якщо воно дає таку маленьку частинку часу.

— Упевнена, я не помру від нудьги, — усміхнулася йому. — А ось щодо тебе не можу це точно сказати.

В очах демона щось блиснуло. Він загадково усміхнувся, потім підхопив мене і закинув на плече. Я тільки й встигла скрикнути, перш ніж мене поклали на ліжко. Демон навис наді мною, упершись руками в постіль по обидва боки від мене.

— Ти маєш рацію, я щодня помиратиму там від нудьги без тебе. Тому мені потрібне щось, за що я міг би зачепитися.

Він був у небезпечній близькості від мене. А положення наших тіл ще більше загострювало обстановку. Дихати остаточно перехотілося.

— Як щодо спогадів? — запропонувала я.