Розділ 39.3

Мені знадобилася вся витримка, щоб не здригнутися від звуку чужого голосу в голові. Це не було схоже на наш зв'язок з Ейденом. Цей голос здавався мені чужим, а його присутність викликала дискомфорт і біль, ніби якийсь паразит заліз у мізки.

— Ні, — подумки відповіла йому.

— Ти знала, що він знову збирає армію, щоб повстати проти волі нашого Творця?

— Ні.

Я намагалася не думати ні про що, окрім питань арха. Мені було невідомо, чи міг він читати всі мої думки, чи тільки ті, що я хочу йому послати. Не знала, як далеко він міг залізти в мою голову.

— Ти знаєш щось про його плани?

— Ні.

— Ти підтримуєш його?

— Ні.

Головний біль збільшувався. Створювалося таке враження, ніби довкола мозку стискався простір. У роті пересохло.

— Ти знаєш когось, хто міг би допомагати повстанцям чи підтримувати їх?

— Ні.

Холодні очі Михаїла нічого не висловлювали.

Жодної реакції.

Нарешті він перевів погляд на наступного ангела, а лещата, що стискали голову, зникли. Я тут же зиркнула на вартових біля архангелів. Вони не поспішали заарештовувати мене. Від цієї думки трохи розслабилася, але все одно залишилася настороженою. Мозок ще відчував сторонню присутність, тому намагалася ні про що не думати.

Після того, як архангели перевірили нашу шеренгу, нам дозволили піти. Це означало, що зрадників серед нас не було. Я разом з усіма шанобливо вклонилася та перемістилася у світ людей. Більшість закріпленого за мною району вже встигла оглянути, тому просто йшла вулицею і обмірковувала нові відомості.

Якщо архи запитували мене про армію повстанців на чолі з Габріелем, то справи були дуже поганими. А допит вартових лише доводив масштаби проблем. Навіть серед нас знайшлося чимало зрадників, що вже говорити про інших божественних істот.

Треба було готуватися до бою. Якщо Габріель справді зібрав величезну армію повстанців, то однією битвою тут було не обійтися.

На нас чекала кривава війна.

Ще одне питання не давало мені спокою. Якщо архи дізналися про плани Габріеля, то що сталося з Ейденом? Це ж він, найімовірніше, розповів їм про це.

«Він дізнався про місцезнаходження Габріеля? Архи дали йому можливість битися чи вже відправили Пекло?»

Від останньої думки всередині все похололо. Я перевірила телефон. Жодних нових повідомлень не надходило.

Закусила губу.

«Отже, він так і не повернувся у світ людей».

Несподівано зловила себе на думці, що сказала не «наш світ», а «світ людей». Вже остаточно перестала вважати себе людиною.

У роті з'явилася грудка гіркоти.

Я не знала, ким була. Не відносила себе ні до людей, ні до божественних істот. Скрізь здавалася чужою і нескінченно самотньою.

Глибоко зітхнула та відкинула ці думки. Зараз варто було думати про Ейдена і майбутню війну. Вирішила спершу заглянути в прихисток свого ванси і запастися клинками. Додаткова зброя ніколи не була зайвою, особливо коли світ знаходився на порозі війни. А далі можна було повернутись до роботи вартової.