Розділ 39.1

Я почала думати, чим можна себе зайняти. Робота допомагала мені відволіктися від тривожних думок.

Як у вартового, у мене були свої обов'язки. Лейла перед нашим розставанням повідомила, що за мною закріпили один з районів Деріленда. Я наперед просила її домовитися про це. За її словами, архангели погодилися, але за однієї умови: я мала працювати тут лише три місяці. Взагалі, вони повинні були відправити мене на інший кінець світу, але Лейла переконала їх, що мені спочатку краще працювати в знайомій місцевості. Друзів та сім'ї у мене тут не було, в Деріленді була лише двічі за людського життя, зате тут проходили тренування зі вартовими. Ці аргументи переконали архів залишити мене тут.

Лейла м'яко натякнула, щоб я була обережною. Мою роботу як новачка зрідка могли перевіряти.

Я полетіла у потрібний мені район. Намагалася тримати таку висоту, щоби божественні істоти не бачили мене з землі. Піднялася до самих хмар, долетіла до потрібного місця та швидко спустилася вниз.

У цьому районі я була вперше і спочатку хотіла оглянути місцевість. Прийняла людське обличчя, трохи змінила зовнішність, перетворивши себе на високу брюнетку. Потім перевірила захисний купол навколо душі та концентрацію енергії.

Ніщо не видавало в мені вартового чи сейканда. Ангели і демони бачили в мені лише звичайну божественну істоту, але не знали, до кого я належу.

Я вже знала кілька місцевих закладів та провулків, де проходило найбільше незаконних справ. Тепер хотіла оглянути інші місця. Близько години переходила з одного закладу до іншого, гуляла вуличками, оглядала найпідозріліші двори та вивчала людей. За цей час натрапила на кількох божественних істот. Вони також приховували свою енергетику, але за їхньою поведінкою можна було припустити, що один був ангелом, а другий демоном. Сьогодні я планувала лише ознайомитись із місцевістю, тому не стала далі стежити за ними.

Час минав, а від Ейдена не було звісток.

Чи шкодувала я про те, що наважилася піти до демона, а тепер викручувала себе в очікуванні?

Ні. Я відчувала, що вчинила правильно. Мені було б боляче розлучатися з ним у будь-якому разі, а так я хоча б знала, що між нами не залишилося недомовок.

«Навіть якщо він не повернеться, і я буду впиватись горем, це того коштувало. І нехай мені буде боляче, зате у нас була та мить».

Я йшла вулицею, коли відчула печіння руки. Подивилася на долоню і побачила там крила, які світилися.

То був поклик архів.

Відійшла в непомітне місце, за допомогою ангельської сили збудувала навколо себе бар'єр невидимості від людських очей і, пролітаючи між хмарочосами, злетіла в небо.

Перше, на що звернула увагу у Небесному залі, це присутність величезної кількості ангелів. Вони стояли в кілька десятків шеренг. Їх ставало все більше і більше. Усі вони виглядали войовничо та похмуро. На контрастні із залом і білими крилами їхній людський одяг виглядав абсолютно безглуздо.

На мій подив, трон Гавриїла пустів. Інші архи виглядали ще більш насторожено і задумливо, ніж зазвичай. Їх оточували вартові у бойових сірих костюмах із безліччю різноманітної зброї: мечами, сурикенами, луками. У їхньому строю я помітила Нейтана. Він стояв біля Михаїла. Його обличчя було непроникливим, а погляд холодним. Здавалося, що він сканує та оцінює кожного з присутніх.