Розділ 38.1

Демониця перемістила мене у потрібне місце. Я йшла у сховище Ейдена, не знаючи, що буде далі. Залишилося пройти десяток метрів та переміститися вниз.

Між нами все було так розпливчасто і незрозуміло. Ціла прірва проблем, минулого, архів, законів, заборон не дозволяли нам бути собою і робити те, що велить серце. У голові було багато запитань, але жодної відповіді. І зараз вони були не потрібні. Я вирішила, що сьогодні відпущу себе, дозволю не думати ні про що і дам волю почуттям, що так відчайдушно рвалися назовні.

Осіннє повітря бадьорило і збирало думки в купу. Відчула тепло в грудях і видихнула від полегшення.

«Він тут», — кричала душа.

Зробила глибокий вдих і перемістилась під землю.

Як тільки матеріалізувалась у сховищі, мене схопили за передпліччя і притиснули до грудей. Рюкзак випав із руки і з гуркотом приземлився на підлогу.

— Хейлі? — прошепотів Ейден.

У кімнаті було похмуро. Штучні панорамні вікна віддавали тьмяне помаранчеве свічення. З динаміків колонки лилася класична музика.

— Щось трапилося?

Руки демона стиснулися. У його емоціях з'явилася тривога та настороженість. Він оглянув мене.

— Ні, — поспішила заспокоїти його, після чого поклала руки на чоловічі груди. Пальці тремтіли від хвилювання. Щоб приховати це, стиснула їх у кулаки.

Карі очі незрозуміло дивилися на мене. На чолі Ейдена пролягла похмура складка. Від нього трішки пахло алкоголем.

— Чому тут…

Я оглянула кімнату. Навколо панував безлад. Помітила порожню пляшку з-під віскі, розкидані речі на підлозі, перевернуту шафу. За однією з колон було шкіряне крісло-подушка. Поруч із ним валялися залишки розбитого скляного столика і стояла майже спорожніла ще одна пляшка алкоголю.

Це точно не той безлад, який залишила я.

Це зробив Ейден.

— Чому ти тут, Хейлі?

Я глянула на нього. Волосся було скуйовджене, горло чорної футболки-безрукавки — трохи порваним.

— Прийшла попрощатися на той випадок, якщо ми більше не побачимось.

Його вираз обличчя змусив моє серце стиснутися. У ньому було море гіркоти та болю. А гірше було лише те, що я не тільки бачила, а й відчувала це.

Демон відпустив мене, пройшов до крісла, впав на нього, взяв пляшку, зробив пару ковтків і заплющив очі. Я не знала, що говорити і що робити в даній ситуації, тому сказала перше, що спало на думку:

— Навіщо ти п'єш, якщо все одно не можеш напитися? На нас не діє алкоголь, наскільки я знаю.

Пройшла і нерішуче стала біля крісла. На губах Ейдена з'явилася сумна посмішка.

— Моє життя скоро полетить до біса, то чому б не зробити його трішки гіркішим? Смак віскі схожий на смак лайна, яке чекає мене попереду. Найближчі дні будуть не з легких. Можливо, я мазохіст. 

— Ти не знайшов Габріеля? — Говорила спокійно, хоча і хвилювалась за нього.

Ейден підвів на мене погляд.

— Турбуєшся про свою помсту?

— Мене не допустили до затримання Габріеля.

Він кивнув головою, приймаючи інформацію, і відвернувся. Я відчула його розчарування і зізналася:

— Мене турбує не лише Габріель, а й ти. Не хочу, щоб ти провів останні сім годин свободи тут, обійнявши пляшку віскі.

Очі демона знову дивилися на мене, потім він підвівся і підійшов впритул. Його чіпкий погляд пропалював наскрізь. Я зчепила руки за спиною і почала розтирати пальці.

— Хейлі, я не розумію тебе. Я радий тебе бачити, але зараз мені не до нових головоломок. Скажи прямо, чого ти хочеш?

Я проковтнула.

Це було гарне питання, на яке я й сама не знала відповіді.

— Щоб попрощатися з тобою.

— Ми вже попрощалися, — нагадав мені він. — Що змінилося?

Ейден зробив ще один крок до мене. Я відступила.

Його запах, тіло, енергетика — всього було надто багато і надто близько. Він заповнив собою всю кімнату.

— Я… Мені здається, між нами залишилися невирішені питання.

— Які?

Він зробив ще один крок.