Розділ 37.3

— Ти колись відчувала, що маєш щось зробити? — тихо спитала я. — Що це, можливо, твій останній шанс? Що ти втратиш момент і жалкуватимеш про це до кінця своїх днів?

Лейла обернулася до мене і з цікавістю схилила голову набік.

— Від цього хтось помре чи постраждає?

— Ні.

— Якби від цього не вибухнув світ, я зробила б це. Життя в нас одне, і мучити себе тисячоліття тим, чого я не зробила, мені б не хотілося. Іноді краще звинувачувати себе за скоєне, ніж не скоєне. Так, ти хоча б знатимеш, до чого приведе твоє рішення.

— А якщо це не правильно?

Погляд Лейди став важким та втомленим. Її білі вплетені коси сьогодні зовсім не молодили її, а навпаки — зробили старше і мудріше.

— Поняття «правильно» та «неправильно» надто переоцінені та суб'єктивні. Це говорить тобі заручниця та захисниця закону.

Плечі вартової змарніли, ніби на них лежав непідйомний тягар. Очі потьмяніли.

Моє серце стиснулось від співчуття.

— Чому ти нічого не змінюєш? Чому продовжуєш робити те, що тобі не подобається.

Вона похитала головою.

— Таке життя. Кожен колись робив те, що не хотів. Я вже казала тобі, що віддала занадто багато заради віри. Якщо я зречусь обов’язку, якому посвятила все своє життя, то як зможу рухатися далі, знаючи, що все це було марно? Я надто багато пожертвувала, щоб щось змінювати. Це просто розіб'є мене. Я маю тільки це.

Я була повністю не згодна з нею, але розуміла її. Чим більше ми вкладаємо у щось, тим важче з цим прощатись. А Лейла вклала у служіння Небесному закону все життя… І вона була обмеженою з усіх боків. Архангели не відпустили б її, а якщо вона піде проти них, то стане занепалою.

— За бажання багато що можна змінити. Або хоча б спробувати. Ніколи не думала стати хранителькою? Чи разом з іншими вартовими попросити відпустку?

— Сім годин, Хейлі. Сім годин, — нагадала мені вона, уникаючи теми.

З нею зараз було марно це обговорювати. Вона була не готова, а в мене кожна хвилина була на рахунку. Я відчувала, як час витікав з рук.

Мінус секунда. Мінус дві. Три.

Більше не могла стояти дома. Лейла, мабуть, прочитала це на моєму обличчі.

— Лети вже.

Завмерла, розмірковуючи про те, як знайти Ейдена. Він міг бути у будь-якій точці на планеті. Написала йому, спитала, де він. Відповіді не було. А час йшов.

Не могла чекати. На одну тільки дорогу до нього у мене пішло б багато часу. Згадала слова демона. Він казав, що Кендра будь-якої миті пустить мене в Нижній світ, якщо мені терміново знадобиться щось. Правителька Пекла могла знати, де Ейден, і перемістити до нього. Можливо, він був зайнятий. Мені треба було бодай побачити його.

Обійняла Лейлу.

— Ще раз дякую за все.

Вона поплескала мене по спині.

Я відсторонилася і почала розчинятися. Подумки уявила, як моя сутність летить вниз і потрапляє до Кендри.

У Нижній світ самостійно ще ніколи не переміщалася. Сподівалася, що це спрацює, бо застрягти в землі зараз було б вкрай безглуздо, а померти ще дурніше.

Нижній світ, Кендра — вся моя увага була зосереджена тільки на цьому. Сутність поринула у підземелля, а потім її засмоктало у вирву. Матеріалізувалась вже перед троном Правительки Пекла.

— Не думала, що ти так швидко до мене прибіжиш. — Демониця вальяжно розляглася на троні і з нудним виглядом розглядала свої нігті. — Здається, твій захисник ще на волі.

— Мені треба потрапити до нього, але я не знаю, де він.

— І ти подумала, що я поставила на ньому маячок і стежу за ним?

Тон Кендри дратував. Він був пронизаний зарозумілістю.

— Я не знаю, як це у вас працює. Якщо ти знаєш, де він, просто відправ мене до нього, — трохи різкіше, ніж планувала, відповіла я. Кендра повернула до мене голову і запитально вигнула брову. Я м'якше додала: — Будь ласка. Це дуже важливо. Можливо, я його ніколи більше не побачу.

Вона закотила очі.

— Я переміщу тебе, бо не хочу бачити його кислу пику, але ти сама вирішуй, де саме хочеш опинитися. Я гадки не маю, де носить його худу дупу, а викликати його сюди не стану. А в тебе, як у божественної істоти, має бути чудова інтуїція.

Я закусила губу. У мене була лише одна спроба.

«Якщо Ейден займається пошуками Габріеля, тоді я його не знайду. Але якщо він зараз вільний, то є лише одне місце, де я можу його знайти».

Стиснула кулаки і рішуче заявила:

— Я знаю, куди хочу потрапити.

— Тоді зосередься на цьому місці, а я відправлю тебе.

Заплющила очі. Промені світла поглинули мене.