Розділ 37.1

Я не стала гаяти часу. Після прощання з Ейденом одразу вирушила до Лейли і заявила, що хочу знову пройти випробування. Мій самоконтроль став кращим, а більше часу у мене не було. Вартова не стала ставити зайвих питань. Вона вирушила до архів, а вже за годину я відстежувала нового порушника закону.

Ним став дрібний демон. Вартові підозрювали його у підштовхуванні людей на злочини. Вважали, що він спокушав їх, підговорював убити когось чи пограбувати, а потім ставив на них пекельне тавро та висмоктував частину життєвої сили. Довести остаточну провину демона могли лише архи, а для цього мені потрібно було доставити його до них.

Потенційного порушника Небесного закону я спіймала у провулку одного з найблагополучніших районів. Він був наляканий, кричав, що це все помилка і лаяв мене всіма доступними словами. Хоч він мене скажено дратував, я залишалась непохитною. Тренування з Ейденом все таки дали результат. На мій подив, демон лише кричав, але не став чинити опір і дозволив мені доставити себе до архів.

За моєю роботою спостерігали. Я діяла за інструкціями. Непередбачуваних обставин не виникло. Все пройшло без проблем. У Небесному залі на мене вже чекали. Я доставила підозрюваного, а отже, моя частина завдання була виконана. Мені дозволили залишитися і спостерігати за судом.

— Ти навмисне провокував людей на злочин? — запитав у демона Михаїл.

Демон зам'явся. Його губи перетворилися на тонку смужку.

— Відповідай! — гаркнув арх. — Ти навмисне провокував людей на злочин?

Могутня сила архангелів поширилася залом. Вона показувала всім, хто тут головний.

У мене від такого тиску розболілася голова.

— Ні, — ледь чутно відповів він. Буквально видавив із себе це слово.

Архи переглянулись і кивнули.

— Твоя брехня марна проти нашої віри і божого дару. За це ти нестимеш покарання в Пеклі. Твоя справа буде переглянута за п'ятсот років.

На останніх словах очі демона округлилися. У них читався неприкритий страх.

— Це було лише двічі! — закричав він. — Я можу присягнутися, що більше ніколи так не вчиню! Несправедливо відправляти мене на такий термін!

Ейдену дали двісті років, але він сам зізнався у співпраці з Габріелем і запропонував допомогти в його затриманні. Практично виторгував собі час.

Демон продовжував кричати, але його вже не чули. У залі із темряви з'явилися Кендра.

Вона вклонилася перед архангелами, випросталась і завмерла. Архи теж не ворушилися. Вони ніби подумки розмовляли. Потім Правителька Пекла кивнула і підійшла до демона. Він відсахнувся від неї, як від монстра.

— Тільки не п'ятсот років! — благав він. Його голос був наповнений розпачом, а обличчя спотворилося від страху.

— Ти сам прирік себе, — байдуже відповіла Кендра і торкнулася його. Наступної миті він закричав і розчинився в темряві.

Правитель Пекла вклонилася архам, а потім зникла.

От і все.

У залі залишилися тільки архангели, я, Лейла і ще один незнайомий мені вартовий, який, мабуть, оцінював мене на випробуванні.

— Хейлі, ти виконала своє завдання, — сказав Михаїл. Наші погляди зустрілися. — Твоя наставниця розповіла нам про твої успіхи і стверджувала, що ти готова. Ти справді хочеш стати вартовою?

— Так, — рішуче відповіла йому, не опускаючи очей.

— Ти готова служити Творцю і захищати Небесний Закон?

Заради своєї мети — так.

— Так.

— Чому ти хочеш стати вартовою? — спитав Гавриїл.

Тут треба було бути обережною. Не говорити прямо про бажання помсти, але й не брехати.

— Хочу робити все, щоб злочинці були покарані і більше нікому не могли нашкодити.

— Тоді стань перед нами.

Весь цей час я стояла збоку від архів, а тепер змушена була вийти у центр Небесного залу. Від хвилювання мені хотілося потерти руки і переступати з ноги на ногу, але пам'ятала, що мушу залишатися холоднокровною. Зчепила долоні за спиною, розправила плечі й задерла підборіддя.

Ейден ніколи не показував свого хвилювання, страху, і я не могла.

— Ми дозволяємо тебе стати вартовою, — оголосив Михаїл.

Всередині мене піднявся тріумф.

— На честь цього ми благословимо твій меч. Простягни його, дитино.

Після того, як я навчилася володіти звичайним мечем, Лейла подарувала мені меч із цаніту і наказала постійно носити з собою, але заборонила використовувати поза тренуваннями. Він був причеплений у мене на поясі. Я зняла його та виставила вперед. Архи підвелися зі своїх тронів, розкрили крила і простягли руки вперед. Я дивилася на них заворожено.

Великі, давні, величні, сильні.

Здавалося, вони могли вбити мене одним помахом руки.

З їхніх долонь зірвалися промені світла і попрямували до меча. Той поглинув їх, засвітився, нагрівся, а потім розчинився в білому сяйві, яке тут же поглинула моя шкіра. Руки замерехтіли, а я відчула прилив сил, перемішаних з ейфорією. На долоні засвітився знак у вигляді крил.