Розділ 36.2

— Розкажи мені, як відрізати тобі доступ до своєї сили, — попросила я.

— Ти ще не взяла себе під контроль.

— Ні. Взяла. — Я випросталась і склала меч в піхви за спину.

— Я відчуваю твою агресію. — Ейден скептично на мене подивився. — Мене не обдуриш, Ангелятко.

— Ти сам казав, що я маю вміти керувати собою, навіть якщо всередині вибухає ураган емоцій. Це саме той випадок. Мозок стверджує, що треба навчитися обрізати тобі доступ до своєї сили.

Він посміхнувся.

— О'кей. Твоя взяла. Ти відчуваєш нитку, через яку ми черпаємо енергію один одного?

Я прислухалась до своїх відчуттів і згадала, що щось подібне дійсно було.

— Тільки коли я позичаю силу в тебе.

— А зараз?

Потік вітру промчав над галявиною і зніс кілька дерев. Я дослухалася до відчуттів.

Нічого не змінилось.

— Не виходить.

— Краще слухай тіло.

Демон повернувся убік і запустив ще одну хвилю повітря. Цього разу я помітила ледь вловиму зміну. Відчула легкий занепад сил. Зовсім невеликий. Якби я не знала, що Ейден вкрав частку моєї сили, то навіть не помітила б цього.

Демонові я про це говорити не стала.

— Нічого, — збрехала йому. Подумала про всі свої невдачі і викликала ще більше роздратування. Сподівалася, що за всіма негативними емоціями Ейден не розпізнає брехню.

Він сам казав, що треба давати вихід почуттям, лише коли мені це вигідно. Його порада мені знадобилася.

— Так я можу в тебе всю силу вкрасти, а ти й не помітиш. — Демон чарівно посміхнувся мені.

— Не смішно, — обурилась я.

— О ні, хочу тебе запевнити, що це ще як смішно.

Він тихо засміявся. Так, що тільки плечі здригалися, а на обличчі була хлопчача усмішка. Від Ейдена виходили лише позитивні емоції: веселість, цікавість, грайливість, умиротворення.

— Ти вчитимеш чи сміятимешся з мене? — Викликала в собі ще більше роздратування. Потрібно було продовжувати грати роль. Його поведінка була мені на руку. Він розслабився і не чекав нічого поганого.

— Я ваш доблесний наставник, міс Діас. — Він зробив блазенський уклін і підморгнув мені.

— Може, тобі варто забрати в мене більше сили? — Мені дещо прийшло в голову. — Ти часто користувався нею без мого відома?

Схрестила руки на грудях.

— Декілька разів. Плюс, мінус. — Ейден знизав плечима і з абсолютно невинним виглядом додав: — Тільки в дослідних цілях, щоб зрозуміти, як це працює.

Я сумнівно хмикнула.

— Що мені робити далі? — Повернулася до початкової теми. — Ти забереш у мене більше сили?

— Варто ще раз спробувати, тільки будь уважною.

Кивнула і підійшла до демона впритул. Так близько, що відчувала його дихання. Він питливо вигнув брову.

— Чим ближче ми, тим краще я відчуваю наш зв'язок.

— Мені подобається така закономірність. — На губах демона з'явилася усмішка.

Його емоційне тло особливо не змінилося. Тільки додалося передчуття. Це означало, що він нічого не запідозрив.

Я досі свідомо зберігала злість і дратівливість. Не давала собі охолонути, щоб мене не розкусили.

— Ти готова?

Поклала руки на груди демона і трохи прикрила очі, вдавши, що повністю поринула в себе.

— Готова.

Ейден глянув на небо, потім підняв руку вгору і випустив новий, потужний потік повітря. Поки він мене не бачив, я спритним рухом витягла лезо з піхви на руці і приставила його до його горла.

— Я виграла, — прошепотіла йому в ділянку підборіддя: настільки близько ми стояли. — І більше не смій говорити так про Хенка навіть у рамках тренування.

Демон опустив руку і усміхнувся. Його погляд досі був спрямований у небо.

— Я пишаюся тобою, Ангелятко. Ти робиш успіхи. Вигадала обманний маневр, підібралася до супротивника, зовні приховала свої справжні емоції. Тільки є одне «але». — Ейден нахилив до мене голову. У його очах був завзятий блиск. — Ти неправильно оцінила супротивника. Не намагайся обдурити того, хто відчуває твої емоції. Твоє хвилювання та передчуття чогось наприкінці важко було не помітити. Я міг тебе не підпустити, але мені стало цікаво, що ти задумала.

Я просканувала його. Веселощі, бешкетність і... зворушеність. Ось останнє було зовсім несподіваним.

— Ти знущаєшся? — хмурячись, спитала і притиснула лезо до його шкіри. — За дитину мене приймаєш?

— Насправді для мене ти дитина, хоч ми і народилися в один день.

— Та ну?

— Я досяг повної зрілості божественної істоти, коли ти ще на велосипеді не могла їздити. А зараз, коли наші душі повернулися до свого початкового вигляду, на емоційному рівні ти стала дитиною. Ще не контролюєш себе.

Мені стало прикро.