Розділ 35.4

У грудях Ейдена спалахнула світло-сіра пляма. Я зачаровано дивилася на неї. Сірим вона здавався лише на перший погляд — таким кольором була її підсвітка. За нею ховалася куля. У ній переливалися світла та темна частина душі. Не було ніяких вкраплень. Тепер це були дві однозначні частини. Вони, ніби граючись, переливались і утворювали дивний, але чарівний вихор.

— Що ти бачиш? — Голос спокійний, але хвилювання, нетерпіння та передчуття а емоціях демона зросло в кілька разів.

Я зустрілася з ним поглядом. Губи мимоволі розтягнулися в усмішці.

— Ти зробив це. У тебе є повноцінна світла частина душі.

В його очах виблискувала тиха радість. Її я відчувала всім тілом разом із його потрясінням, страхом та невірою.

Демон проковтнув.

— Яке свічення у душі? — глухо спитав він, наче боявся в це повірити.

— Світло-сіре. — Моя усмішка стала ще ширшою.

Він торкнувся рукою грудей. Карі очі заблищали. У них з'явилася невластива демону волога. Її я очікувала побачити там в останню чергу. І хоч він повністю не плакав, його очі видавали набагато більше почуттів.

Демон прикрив повіки, опустив голову вниз. Чоловіча долоня стиснула футболку.

Радість, страх, надія, настороженість, захоплення, щастя, полегшення змішалися в один ураган емоцій. Вони були настільки сильними, що мені ледве вдавалося відокремлювати їх від своїх.

— Це правда? — Голос Ейдена було ледве чути.

— Так.

Я й оком не встигла моргнути, як він перемістився до мене, підхопив на руки і почав кружляти. З моїх губ зірвався зойк здивування.

— Дякую, дякую, дякую, — хрипло бурмотів демон, увіткнув обличчя в мою ключицю.

Я не чекала від нього такої сильної реакції, тому просто збентежено дозволяла йому кружляти мене. Ще більш незвично було відчувати в його емоціях подяку та чисту радість.

Ейден нарешті поставив мене на землю, запустив пальці у своє волосся і струснув їх.

— Я відчував зміни, але не вірив у це до кінця, — збуджено заговорив він. — Ти навіть не уявляєш скільки це значить для мене.

Демон почав схвильовано ходити то в один бік, то в інший. Зупинився, поклав руку на груди і, дивлячись в небо, голосно засміявся. Так щиро і щасливо, що у мене стиснулось серце. Його сміх був змішаний з хрипотою і звучав так незграбно, наче він лише вчився це робити. Однак цей звук відгукнувся тремтінням в моєму тілі і торкнувся тих частинок серця, які я вважала вже мертвими.

Це був настільки рідкісний момент, що мені хотілось назавжди запам’ятати його таким. З радісним блиском в очах та усмішкою на обличчі. 

Потім Ейден підійшов до мене, взяв моє обличчя в долоні і притулився до мого чола. В його очах мерехтіли вогні надії.

— Добре, що моєю вансою виявилася саме ти. Це все, Хейлі... Розумієш, це і є життя. Я живу.

«Це все, Хейлі». — Ця фраза змусила моє серце здригнутись.

Його важке дихання обпалювало обличчя: настільки він був близько. Самого демона ледь не розривало від емоцій, що накрили його.

— Можна я тебе поцілую?

Просте питання, але стільки речей ускладнювали його. У цей момент я не хотіла думати про проблеми. Зараз мій розум був сп’янілий від емоцій демона. Мож тіло бажало доторкнутися до такої версії Ейдена.

Я кивнула.

Він пробіг по мені поглядом, а потім поцілував. У цьому поцілунку була і його подяка, і радість, і полегшення. Він нагадував гірську річку і буквально зносив мене з ніг. Лише міцні руки не давали мені впасти.

На мить я забула про все, і це були найкращі секунди мого життя за останні дні. Без болю минулого, тяжкості сьогодення та занепокоєння за майбутнє.

Губи демона були наполегливими та пружними. Вони давили, а я піддавалася та відповідала у відповідь. Запах дощової ночі повністю огорнув мене. Руки Ейдена міцно притискали до себе.

Я не очікувала і не планувала цього, але дозволила цьому статись. Можливо, це було егоїстично з мого боку, але я просто раділа тому, що він відволік мене від вантажу реальності і дозволив на мить розчинитись разом з ним. 

У якийсь момент демон відсторонився від моїх губ, але наші голови, як і раніше, міцно притискалися один до одного.

— Ти не сердишся, — помітив він.

— Ні, — зізналася я. — Але я поки що не вирішила, що з тобою робити, тому це не повториться.

Сказавши це, зробила крок назад. Не охоче він відпустив мене. Його тріумф притупився.

— Тільки роль твого вчителя? — уточнив Ейден.

— Я б тебе так не назвала, але так. Суть ти правильно вловив.

— Хоч це, Ангелятко, — невесело посміхнувся він. Не потрібно було жодних здібностей, щоб уловити всю гіркоту сказаних слів. — Хоч це.