Розділ 33.5

Залишила занепалу в нерухомому стані і перемістилася до пораненого. Порушниця нікуди б не поділася, а його життя для мене було пріоритетним.

Лейла стояла біля нього, готуючись захистити від будь-яких небезпек. Допомогти з одужанням вона йому не могла, на відміну від мене.

— Ти не доставила її до архів, — з докором промовила Лейла.

— Я знешкодила її. Вона не загрожує нам, — відповіла їй, сідаючи перед Адамом на коліна.

— Ти не можеш допомогти йому. Його організм має сам відновитись. Найкраще, що ти можеш зробити, це доставити занепалу до архів.

Я проігнорувала її слова. Коли побачила закривавлені груди Адама, ледь не кинулась одразу ж зцілювати його.

«Будь обережною», — наказала собі.

Зцілювати Адама само собою було небезпечно. Але зараз тут була ще й Лейла. Я не знала, чи погодяться вони зберегти мою таємницю після того, що сталося. Для мене це був занадто великий ризик, але залишити Адама вмирати теж не могла.

Вирішила спочатку розглянути ступінь його поранення. Якби воно не було смертельним і його регенерація могла самостійно підлатати його, я не стала б втручатися і ризикувати своєю таємницею.

Розірвала сорочку вартового, подивилася на дірку в грудях. Розріз був близько п'яти сантиметрів. З нього сочилася кров, а груди часто здіймалися і опускалися. Мабуть, занепала пошкодила йому легені. Я не була медиком, але розуміла, що це дуже погано і йому потрібно було якнайшвидше зцілитися. Рана, як і раніше, виглядала огидно. З неї текла кров. Адамові не стало краще. Можливо, він би відновився сам, але я не стала ризикувати його життям.

З одного боку був він та величезні проблеми з архами, а з іншого — довгоочікувана помста та докори совісті.

Я вибрала.

Руки торкнулися грудей вартового. Ангельська сила замерехтіла на долонях і потекла в його тіло.

— Ти не можеш зцілити його, — відрізала Лейла, а потім грубо наказала: — Не марнуй даремно силу. Займися своїми прямими обов'язками і достав занепалого архам.

«Нехай позбавляє мене права стати вартовим, але Адама я зцілю».

Лейла тільки заважала мені. До того ж вона не повинна була бачити те, що я збиралася робити. Мені варто було позбутися її.

— Сама достав її архам. Я залишусь тут і догляну за Адамом.

— Це твоє завдання, а не моє.

Я зітхнула і заплющила очі. Мені потрібна була тиша і спокій для повної концентрації, а суперечка з Лейлою була лише відволікаючим фактором.

— Тоді помовч і відвернись, якщо хочеш, щоб Адам вижив, — рівним тоном промовила я. — Те, що я робитиму не призначено для твоїх очей. І тим паче для архів.

— Що ти задумала? — в її голосі промайнула підозра.

— Його рана затягнеться. Він житиме. Це найголовніше.

Правду кажучи, я не знала, чи спрацює це, як у випадку з Ейденом. Все ж таки він був моїм вансою, а з Адамом у нас немає такого зв'язку.

— Це небезпечно? — У її голосі були недовіра та хвилювання.

— Не для нього, — чесно відповіла я.

— Ніхто не постраждає?

— Так, тільки тобі доведеться тягнути вже трьох божественних істот до архів.

Вона видихнула і сухо сказала:

— Поверни мені товариша, а я займуся занепалою.

Вартова пішла до порушниці, а я повністю зосередилася на Адамі. Ангельська сили м'яко перетікала в нього, але не було жодного результату. Потім я почала вплітати в неї маленькі крихти демонічної сили.

Я не відчувала її в собі постійно, але за бажання могла закликати. Вона просто виникала за потреби, наче зберігалась в якомусь таємному джерелу. Я обережно черпала її і направляла в потрібне русло. Добре, що до цього таємно вчилася нею користуватися. І нехай це були лише невеликі язички полум'я, але сам принцип дій був для мене зрозумілим.

Дві стихії знову перепліталися, але вогню було недостатньо. Я черпнула більше демонічної сили і направила її разом зі своєю в рану Адама.

З чола скотилася крапелька поту. Кожен м'яз був напружений. Тіло стало більше схожим на камінь.

Навколо долоні заблищали блакитні та червоні вогники.

Вогонь та вітер.

Вітер міг загасити вогонь, але йому також було підвладно ще більше розпалити його. Саме він служив йому як смертю, так і підсилювачем.

— Що... що, — дихання Адама було занадто частим. Він намагався щось сказати, але не міг.

— Довірся мені. — Мій голос звучав напружено. Зараз і мені слова давалися не легко. Занадто багато концентрації та енергії потрібно для лікування божественної істоти. Кожна жилка в моєму тілі була натягнута до краю.

Дві сили — ангельська та демонічна — з'єдналися в один вогненний вихор, доповнивши один одного і зробивши сильнішими. Вони обпалили рану вартового і запустили процес регенерації. Клітини Адама, підживлені найпотужнішою силою, почали відновлюватися.

Я повільно набрала у легені повітря. Сили йшли надто швидко. Мій резерв спустошувався з дивовижною швидкістю. На тіло накочувала неймовірна втома. До повного зцілення вартового залишалося зовсім небагато. Я плавно видихнула і влила в нього ще кілька крихт сил. Руки та ноги поважчали, голова запаморочилась. Я сперлася ліктями об землю. Усередині мене щось кольнуло, ніби хтось потяг за ниточку.