Розділ 33.4

— Пам'ятай, що я тобі казала! — наказала Лейла. Вона стала перед вартовим і прийняла бойову позицію, загороджуючи його від супротивника. Адам у цей момент, кривлячись від болю, одним ривком витягнув із тіла клинок. З рани витікала бордова кров, утворюючи велику пляму на сірій сорочці. Він притис до неї долоні, похитнувся і впав на коліна.

— Хейлі! — знову гукнула мене Лейла. — Дій, якщо ще хочеш бути вартовим!

Я відірвала очі від Адама і подивилася на неї. Риси обличчя вартової загострилися, ставши жорстокими і сердитими. У голові пролунали її слова, колись сказані мені:

«Якщо твого товариша поранять, то найкраще, що ти для нього можеш зробити, це вбити чи знешкодити супротивника. Тільки так у вас є шанс вижити. Побіжиш одразу його рятувати — підставиш себе. У результаті ви обоє помрете».

Занепала — моя головна ціль. Тільки після того, як з нею буде покінчено, я могла допомогти Адаму. До цього моменту він мав дотягти. Клинок не зачепив серце, а значить, у нього був час для регенерації.

Ще одна близька для мене особа перебувала в небезпеці через мене. Якби я не була такою впертою, агресивною та одержимою помстою, то цього б не сталося. Саме я розвернула Адама спиною до супротивника. Саме через мене він пропустив удар.

Я була сліпою. Засліпленою власним горем, злістю та жагою помсти. Ейден попереджав мене, але я тоді його не послухала:

«На тебе сильно вплинула темна частина. Тепер вона керує тобою. Їй важко протистояти. Вона засліплює тебе, але ти не повинна підкорятися їй, інакше вона зжере тебе».

Я проігнорувала ці слова, але вони стали пророцтвом.

«Якщо рана Адама вчасно не загоїться, я сама його зцілю», — пообіцяла собі. І начхати на моє викриття і помсту.

Кинула ще один короткий погляд на вартового, а потім повністю переключила увагу на занепалу. Лейла відкинула її потоком повітря назад, але та вже піднімалася на ноги.

Я дістала з-за пояса клинки і на мить завмерла. Мені вже доводилося вбивати божественних істот, але зараз рука здригнулася. Це тривало лише мить, а потім я нагадала собі про Адама і шпурнула в ноги занепалої два кинджали. Потім дістала з черевиків ще два і кинула їх у крила. Вона впала назад і скрикнула. Я підбігла до неї, на ходу дістаючи ще один кинджал. Вона спробувала вдарити мене вітром, але я викликала свій і притиснула її до землі. Рукояткою вдарила по голові кілька разів. Вона теж була з цаніту і залишала на блідій шкірі занепалої жахливі мітки.

Я часто бачила перед очима мертвого Хенка та двох демонів, яких власноруч убила. Тепер до їхніх образів додався ще один.

Колишня хранителька вишкірила зуби.

— Ненавиджу вас, — сердито прохрипіла вона. — Я лише просила ще раз побачити його.

Залишки світлої частини душі обливалися кров’ю від почуття провини. Але їх було занадто мало, щоб щось змінити.

— Ти сама зробила свій вибір, коли напала на мене, — відповіла я, заводячи їй руки за голову.

Образ пораненого Адама не давав мені відступити. 

— Я не обирала народжуватися ангелом! І не хотіла закохуватися! — Вона смикнулася. — Нам заборонено любити, але хіба це погано? За кохання не повинні карати! 

За кохання не повинні карати. Колишня хранителька мала рацію. Минула версія Хейлі також вірила в це. Їй було б шкода цю жінку. Напевно, вона б не змогла так жорстоко розлучити її з коханим. 

Однак, замість того, щоб відповісти за свої вчинки, занепала вирішила боротися за своє кохання, тікати і вбивати інших. Вона поставила власне кохання вище за життя вартового, який був дорогий мені, навіть незважаючи на всі наші розбіжності. 

Він міг померти як і Здоровань. 

Таке теперішня Хейлі не пробачала.

Мої емоції наче заморозили. Залишилась лиш крижана лють.  

Звела долоні божественної істоти разом і проткнула кинджалом аж до землі. Вона несамовито закричала. Я боязко озирнулася, шукаючи зайві людські вуха.

Нас не бачили люди, але вони могли почути крик. На щастя, поблизу нікого не було. Про всяк випадок відірвала край пошарпаного ділового костюма занепалої і засунула їй у рот. І ще прибила кинджалом одне крило до землі, щоб вона не змогла втекти. Кожен рух завдавав їй болю. Вона була пораненою та ослаблою. У неї не вистачило б сил, щоб керувати вітром ще раз. Це було жорстко, але тільки так я могла спокійно повернутись до Адама.