Розділ 33.3

Важко дихаючи, обернулася до противниці. На місці падіння з'явилася невелика яма. У її центрі лежала занепала. Її офісний одяг вже не був таким бездоганним. Діловий костюм став брудним та рваним. Зачіска блондинки розпалася, а обличчя скривилося від болю. Вона розплющила очі і ледве підвелася на ліктях.

Я перемістилася до неї і відчепила від ременя прив'язану мотузку. Вона була дуже міцною. Божественна істота могла її розірвати, але тільки не в слабкому стані і не тоді, коли її додатково утримував вартовий

Присіла і притиснула її плечі до землі.

— Я лише хотіла з ним попрощатися, — прошипіла занепала і закашлялася.

Однією рукою я утримувала колишню хранительку за плечі, а другою почала просовувати під неї мотузку. Раптом з боку в мене врізався потік вітру і відкинув на кілька метрів. Я проїхалась по траві, а потім швидко встала на ноги і прийняла бойову позу, готуючись відбити наступного удару противника. Але переді мною несподівано матеріалізувався Адам.

— Коли ви падали, вона стягла в тебе один клинок, а ти відкрилася їй для атаки, — сухо повідомив він, стоячи до мене спиною.

— То ти спеціально відкинув мене? — Розлютилася я. — Я могла впоратись і без твоєї допомоги! Це моє випробування, і ти не можеш втручатися!

Мені дали шанс проявити себе, а він усе зіпсував. Адам втрутився, хоча я його не просила і навіть не дозволив самій спробувати ухилитися від удару. А я б встигла щось зробити, якби занепала вирішила дійсно атакувати мене. Навіть якби вона штрикнула мене в бік, я все одно могла б подолати її і відправити до архів. Рана вийшла б не смертельною і незабаром зажила б.

Але після втручання Адама мені вже не могли зарахувати це завдання як успішне.

— Ні, можу. Мені доручили стежити за виконанням твого завдання. Я можу втручатися, якщо вважаю це за потрібне.

У мене й так залишалося мало часу, щоби офіційно стати вартовою. Провальне завдання лише відтягнуло це.

«Все через Адама!»

Я стиснула щелепу, розмірковуючи, як би краще вчинити. Кров закипала від злості на вартового та його чортову опіку. Темна частина душі нашіптувала, що треба діяти, а він лише перешкода на моєму шляху.

Я оббігла Адама і перегородила йому шлях.

— Забирайся звідси! — Штовхнула його в груди. — Я сама з усім упораюсь!

Він здивовано підняв брову. Я одразу ж згадала, що така агресивна поведінка ніяк не відповідала моєму образу звичайного ангела-сейканда. І точно не підходила вартовим. А Лейла попереджала, що за мною стежитимуть. Можливо, Адам був єдиним спостерігачем.

Мені довелося втихомирювати злість, яка гуділа в тілі. Стиснула зуби і максимально спокійним тоном, на який тільки була здатна, промовила:

— Дякую, що хотів мене вберегти, але я не потребую твоєї допомоги і сама можу впоратися з порушницею. А тепер попрошу тебе не заважати мені робити те, що я маю.

Обернулась, щоб піти до свого об’єкта, але він схопив мене за руку і повернув до себе.

— Як ти не зрозумієш, що це небезпечно, — процідив він. Його обличчя зберігало холоднокровну маску, але в очах читалася неприкрита лють. — Міка померла через свою недосвідченість, безтурботність і самовпевненість. Я не вберіг її, але з тобою я не повторю ту саму помилку.

Врвала свою руку.

— Я не Міка, і ти не повинен мене оберігати.

— Досить сперечатися, — праворуч почувся голос Лейли. Ми одночасно повернули до неї голови. Вона вказала на занепалу. — Ось, що зараз найголовніше. Адам, думаю, Хейлі справді впорається сама. Я тренувала її і знаю, що їй це під силу.

— Ні, — заперечив він. — Я заявляю, що вона провалила випробування через свою необережність. Я сам доставлю порушницю до архів.

Вартовий відштовхнув мене вбік і попрямував до колишньої хранительки. Я не могла просто так змиритися з цим. Різко потягла вартового назад, а сама почала переміщатися до занепалої. У цей момент почула крик Лейли, але моє тіло вже почало розчинятися. При переміщенні моя сутність зафіксувала предмет, що летів убік, де ще недавно стояла я з Адамом. Разом зі зброєю з'явився сильний потік вітру, який підсилював його швидкість. У своєму становищі я нічого не могла зробити, а коли матеріалізувалась, то вже було пізно.

З грудей Адама стирчав клинок. Він досяг мети.

Усередині мене щось надломилося. Здавалося, у мені залишилася лише спорожніла, вкрита пітьмою душа, але й вона пішла тріщинами.