Розділ 32.3

— Після того, як він остаточно закінчив терзати трупи демонів, вартові схопили його і повели до архів. Він навіть не чинив опір. Там він зізнався, що перед смертю Ніана вимовила два слова «перець і залізо». Тоді Адам не зрозумів суть її слів, але коли відчув сутність демона, то впізнав запах енергетики. Перець та залізо. У енергетики кожної божественної істоти є свій унікальний запах, який не можуть відчути люди. Тому Адам вирішив, що цей демон убив Ніану. Вартові не знайшли жодних доказів щодо його причетності до її вбивства, але й не довели, що це не він. Нам залишається лише гадати, помилився Адам чи ні. Його не стали відправляти до Пекла. Там він втратив би свої цілительські здібності, а вони в нього були набагато сильніші, ніж у інших. Такий сильний дар був дуже рідкісним. На той момент він уже мав чимало років вислуги в ролі вартового. Він показав себе як дисциплінованого, розумного, стриманого бійця. Це зіграло на його користь. До того ж архи знали, що він говорив правду. Це пом'якшило його покарання. Замість Пекла його помістили в щось на зразок великої труни.

— Але він міг легко переміститись крізь нього, — припустила я. — Чи його охороняли?

Очі Лейли блиснули.

— У цьому й увесь сенс. Він міг звідти вибратися навіть без божественної сили. Достатньо було відкрити кришку труни, але тоді б він довів архам, що не вартий вибачення. Адам навмисно залишався там, хоча міг піти будь-якої миті. Так він показував, що приймає покарання і готовий понести його повною мірою. Там він просидів кілька десятиліть, перш ніж йому дозволили повернутися на колишню посаду. Він довів свою вірність і отримав прощення.

Що відчував Адам весь той час, що провів у тюремній камері? Як би я почувала себе, перебуваючи рік за роком у труні з незачиненою кришкою, але не дозволяючи собі зробити й кроку на волю? Це найвища форма спокуси. Скільки ж витримки та терпіння йому знадобилося для цього?

— У нього не з'явилося клаустрофобії? — запитала я. Такий вид ув'язнення навряд чи пройшов безслідно.

— Хто його знає. — Вона знизала плечима. — Адам вміє успішно придушувати почуття і небагато говорить. Можливо, це якраз через труну.

— Я стільки всього не знала про вас, — задумливо протягнула.

— Так, досить розмов, — оголосила Лейла, встаючи із землі. Вона обтрусила штани і направила в мій бік меч. — Продовжуємо бій. Завтра ти матимеш перше завдання, тому більше старайся.

Ноги досі гули від вправ. Організм ангела був витривалим, але навіть його виснажували цілодобові тренування.

Міцніше вчепилася в меч, піднялася на ноги і прийняла бойову стійку.

— Що за завдання?