Розділ 31.2

— Усьому можна навчити, якщо є бажання, — подав голос арх Варахіїл. Його відрізняла від усіх лиса голова. — А воно в неї є. Я бачу, як її очі горять. Думаю, їй варто дати шанс та призначити гарного вчителя.

— Це дуже ризиковано, — втрутився Ейден. — На рахунку і моє життя, а ви віддаєте її в руки ворога. Якщо її вб’ють на черговому завдані, я не зможу знайти для вас Габріеля.

До мене долинуло його занепокоєння. 

— За нею під час навчання доглядатимуть найкращі вартові.

Ейден стиснув зуби. Його темна, як ніч, енергетика вмить розлетілася по залі. Вона огортала у свої сіті і стискала їх, доки не ставало важко дихати. Вона була така ж сильна, як у Кендри. Але архи й оком не моргнули.

— Я бачу, що ти став сильнішим, — пирхнув Уріїл. — Але на нас такі фокуси не діють.

— Тільки за це ми вже можемо відправити тебе до Пекла. — Михаїл виразно глянув на Кендру. Після кривавої клятви вона могла це зробити будь-якої миті. Демониця виглядала напруженою. Їй це все явно не подобалося. — Або припиняй це, або ми з тобою попрощаємось.

Скільки ж злості, ненависті, зневаги, роздратування та розпачу вирували в Ейдені в цей момент… Мені здавалося, що він скоро вибухне і розірве всім горлянки своїми пазурами. Але демон лише до скрегота зубів стиснув щелепу і придушив свою силу.

Схоже, його самолюбство та гордість сильно зачепив той факт, що йому довелося підкорятися архам. Я не могла навіть уявити, скільки сил він витратив на те, щоб переламати себе і своє его.

Але коли Ейден звернувся до мене, у ньому залишився лише розпач і страх. Страх за мене, а не за власне життя.

«Якщо ти станеш вартовою, твоє життя більше ніколи не належатиме тобі. Ти будеш постійно боротись і вбивати по наказу архів. Ти хочеш помститись Габріелю, але для цього не варто прирікати себе на це. Вартовим стаєш раз і на все життя. Після смерті цього покидька ти вже не зможеш стати хранителем. Не прирікай себе на цей шлях лише заради помсти. Подумай, чи готова бути вартовим все життя. Обіцяю, що сам вистежу і уб’ю Габріеля. Тільки не йди на такі жертви».

Мене бісило, що всі мені вказували.

«Я сама вирішу, що мені робити! Мені треба стати сильнішою. Тільки так зможу вижити і помститись. Мені не потрібні захисники. Я сама стану зброєю».

Ейден нічого не міг з цим зробити. Тепер його тіло було напружене, як тятива лука.

«Це твій вибір. Тоді тренуйся, як в останній раз. І нікому не дозволяй себе зламати».

— Хейлі, — звернувся до мене Михаїл. — Кого ти вважаєш підходящим наставником для себе?

Я ковзнула поглядом по вартовим. Майже всіх не знала, а з незнайомцями не хотілося мати справи. Нейтана тут не було. Адам ніколи не погодився б тренувати мене. Залишалася лише Лейла.

Я глянула на вартову. На відміну від Адама, вона виглядала цілком спокійною. Камінь — ось із чим вона у мене асоціювалася.

— Лейла, — відповіла я.

Вартова ніяк не відреагувала на це, а продовжила стояти з непроникним обличчям, наче статуя.

— Правильний вибір, — схвально кивнув арх. — Тоді з цього дня вона візьметься за твоє навчання. А тепер усі можуть бути вільними.

Більшість ангелів та демонів одразу ж зникли.

— Не помри, коли безглуздо ризикуватимеш своїм життям, — звернувся до мене Адам і розчинився в білому сяйві.

Я обернулася до Ейдена.

— Наші шляхи розходяться. Дотримайся слова і знайди Габріеля.

Після цього востаннє зазирнула в його очі — чорні, як ніч, і з язиками полум'я всередині. У них бачила себе і цілу безодню емоцій. Потім відвернулася і попрямувала до Лейли.

«Я не кину тебе, навіть якщо нам доведеться на якийсь час розлучитися», — прилетіло мені в спину. — «Не дозволяй нікому себе образити, Ангелятко. Будь обережною».