Розділ 31.1

— Ні! — вигукнув Адам. Його голос розлетівся по всьому Небесному залу. Я смикнулася: не чекала від нього нічого подібного. Таке було в дусі Ейдена, але той мовчав. Тільки невдоволення, змішане з тривогою, видавали його.

Усі присутні спрямували погляди на вартового. Він уже не виглядав таким відстороненим, як раніше. Його груди різко здіймалися і опускалися. На обличчі відображалися різні емоції: холодна лють та біль.

— Вона не готова до цього, — заявив він. — Вона лише кілька місяців тому пробудила ангельську силу. Їй ще вчитися та вчитися. Вона молода та недосвідчена. Ви вб’єте її. У неї інші обов’язки.

Його промова вдарила мене, немов батіг. Слово за слово він руйнував мої плани — мету теперішнього життя. Адам завжди підтримував мене, вірив, що я все зможу. Він був останнім, від кого я очікувала таке почути.

Зрада.

Мене обпекли біль та злість.

«Як він міг?!»

— Я всьому можу навчитися! — голосно заперечила йому. Гнів так і рвався назовні. Хотілося накричати на Адама, звинуватити його в зраді, виплеснути на нього весь свій гнів, але зусиллям волі стримувала себе. Ейден мав рацію: якщо його помітять, моїм планам настане кінець. — Коли решті сейкандів потрібно кілька років для того, щоб навчитися керувати силою, я зробила це за кілька місяців.

«Це небезпечно».

«Тебе не питали. І з цього дня я вже не під твоїм захистом. Кожен сам за себе».

«Ти не розумієш, у що вплутуєшся».

Проігнорувала Ейдена та обвела поглядом усіх присутніх.

— Кожен ангел має на це право. Наразі основні сили вартових спрямовані на пошуки Беліала. Крім цього, ми всі чудово зрозуміли, що потрібно більше вільних рук, щоб знайти Габріеля. У нього з'явилася нова зброя, проти якої ми маємо битися. Зараз потрібно більше вартових. Меч та кулі з цанітом — це величезна загроза для нас. Щоб з ними боротися, ми маємо створити власну зброю.

— Ти пропонуєш нам осквернити наші традиції і уподібнитися занепалим? — спитав архангел, який до цього мовчав. У нього було дуже довге попелясте волосся. Воно діставало аж до колін і було таким гладеньким, що б йому заздрили всі жінки. Нейтан колись казав, що його звати Єреміїл.

— Це не осквернення традицій, а необхідні заходи для підтримки миру. Хіба це для вас не найголовніше?

— Сучасний світ вимагає сучасних підходів, — куточки губ арха трохи піднялися вгору.

— Так, — підтвердила я.

— Якщо ми почнемо виготовляти кулі з цаніту, це сприятиме їхньому поширенню, — зауважив Гавриїл.

— Габріель і так цьому сприяє, — заперечив Єреміїл.

— Ми обговоримо це потім, — втрутився Михаїл. — А що стосується тебе, — він кивнув на мене, — то нові вартові нам зараз не завадить, тим більше, що за тобою полює Габріель. Ти маєш уміти захищатися.

— Жодна підготовка не врятує її. Вона не має бойового досвіду! — заперечив Адам. У його очах палало крижане полум'я. — Сейкандам не можна ставати вартовими. Вони не брали участь у Небесній війні і не знають, на що йдуть.

— А як здобути досвід, якщо тобі навіть не дають шанс? — з викликом запитала я. Він все більше мене дратував.

— Ти не знаєш, про що говориш, — процідив він, потім видихнув крізь стислі зуби і холодно додав: — Мікейла теж думала, що готова до бою. Перша бігла у бійку, а тепер мертва.

Він говорив ледве чутно. Здавалося, що кожне слово дається йому важко і відгукується душевним болем.

— Це все її недосвідченість та юнацький максималізм. Ти теж така, — заявив він, дивлячись мені в очі. — Ти поспішала самостійно вбити Габріеля, не розуміючи, що з твоїми силами це прирівнюється до смерті. Куля призначалася тобі. Якби не твій ванса, то ви обоє були б мертві.

Я розуміла, що він каже правду, але натомість все більше злилася на нього. Не хотіла цього чути, не хотіла визнавати очевидного. Помста — єдине, що мало значення. Моя охоплена темрявою душа чіплялася за неї, як за рятівне коло.