Розділ 29.4

— Тепер кожен сам за себе. Я йду. Якщо станеш мене зупиняти, тоді я боротимуся з тобою.

— Не можу, — усміхнувся Ейден, але в цій усмішці не було жодної краплі радості. Він зробив крок до мене. — Бачиш, я не можу залишити тебе без захисту, Ангелятко.

Я думала, що він почне злитися, погрожувати мені, але його реакція була спокійною. Демон навіть не грав. Я відчувала, що він переживав гіркоту та тугу. Але моїй люті було начхати. Навіть навпаки — їй хотілося завдати йому більше страждань.

— Коли архи відправлять тебе до Пекла, ти вже не зможеш мене захищати, — процідила я. У моєму голосі було стільки отрути, що сама його не впізнавала.

На обличчі Ейдена і в його душі промайнуло щось на зразок болю.

— Але ж поки що я тут, правда? — посміхнувся він, як ні в чому не бувало. — Хочеш здати мене архам? Твоя воля.

Демон байдуже знизав плечима і зробив ще один крок до мене.

— Я й так збирався зазирнути на їхні нудні посиденьки.

Ще крок.

— Вирішила налякати мене Пеклом? Тоді запевняю тебе, що воно для мене вже як рідний дім.

Ще крок.

— Я демон. Я робив помилки і готовий за них поплатитися, коли настане час. — Він нахилив голову. — Але знаєш, що зараз справді важливо?

Ейлен зупинився за кілька сантиметрів від мене. Я вся напружилася.

— Ти й твоя душа.

Демон тикнув у центр моїх грудей.

— Повір, я знаю, про що говорю.

Злість спалахнула з новою силою. Я стиснула кулаки і прошипіла крізь зуби:

— Моя душа? Смерть Хенка — ось, що важливо!

Я з усієї сили штовхнула Ейдена в груди. Він відлетів на кілька метрів, але потім відразу матеріалізувався біля мене.

— Ти не контролюєш себе, — видихнув він.

Обличчя демона було настільки близьким, що я відчувала його дихання на собі. Скривилася. Ейден встиг схопити мене за руки, перш ніж я знову спробувала відштовхнути його.

— Я знаю, що тобі боляче, але якщо повністю піддасися гніву, то втратиш себе. Я не раз бачив таке. Раніше тобі не доводилося боротися з негативними емоціями, але ти маєш цьому навчитися, інакше вони занапастять твоє життя.

Моє дихання стало важким. Груди люто піднімалися і опускалися. Кожне його слово, кожен дотик ще більше розпалювали неприборкане полум'я, що горіло в мені.

— Відпусти мене! — закричала я.

Мої руки спалахнули. Демон одразу відсахнувся назад. Він здивовано дивився то на мене, то на свої долоні.

— Що за чортівня? — здивовано спитав, а потім знайшов мої очі. — Це не я. То була ти.

Я теж здивовано дивилася на свої руки, які кілька секунд тому були вкриті полум'ям. На них не було жодного опіку.

Демон насупився і стиснув щелепу.

— Значить тоді...

Ейден підняв до мене голову і похмуро промовив:

— Ми обмінялися не лише частинками душ, а й божественною силою.

— Хіба таке можливе? — холодно спитала його.

— Я ніколи не чув про такі випадки.

Ми деякий час мовчали, приймаючи те, що сталося.

— Це нічого не змінює. — Я перша порушила тишу. — Я йду.

Розвернулася і збиралася злітати, але Ейден знову матеріалізувався переді мною.

— Хочеш битися зі мною?

Демон пропустив мої слова.

— Знаю, що ти хочеш скоріше донести на мене, тому пропоную зайнятися цим прямо зараз. Нас викликає Правителька Пекла. Схоже, настав час допиту. Вартові вимагатимуть від нас кожну деталь. Ось і настане моя зоряна година.

Я з прищуром подивилася на демона. Не вірилося, що він так легко здасться архам.

— Це якась гра? Черговий прийом?

— Вважай це спокутой, — посміхнувся він.

Я уважніше прислухалася до його емоції. Там не було нічого підозрілого, окрім рішучості. А на самій їхній глибині ховалося занепокоєння, жаль, туга та маленький шматочок болю.