Розділ 29.3

Минуле вже не змінити, а від Ангелятка я відмовлятися не збирався. З нею мені на мить вдалося відчути задоволення від власного життя. З нею на коротку мить пізнав радість, насолоду та задоволення. Саме це відчував, коли торкався її, коли тримав у своїх обіймах, коли вона цілувала мене, коли з усмішкою дивилася. Мені було замало цього. Я не хотів її втрачати і мав намір повернути назад. І слід було почати з її душі. Треба було дізнатися, наскільки темна частина поглинула її.

Хто, як не я, міг допомогти їй приборкати власні емоції?

Я роками вчився не дозволяти гніву та ненависті контролювати мозок. По Хейлі сильно вдарила втрата Хенка. Не дивно, що темна частина її душі вирвалася на волю. А щодо цього не було жодних сумнівів. Тільки це могло пояснити весь гнів і ненависть, що йшла від неї. До того ж я відчував, що вагома частина темряви в мені зникла, а на її місце прийшло щось більше. І це не ті крихти, що я бачив, коли Хейлі зняла невидиму завісу з душі. Мені здавалося, що наші половини повернулися на свої місця. Цей здогад я міг перевірити, лише подивившись на душу Хейлі.

Але якщо це правда... тоді все, чого я прагнув все своє життя, нарешті виповнилося.

Я заборонив собі думати про це. Не хотів вірити в ілюзію та розчаровуватися. Мені потрібні були докази. Наш зв’язок був незвичним: душі могли вільно обмінюватися своїми частинками. Темрява змінювалася світлом, а світло темрявою. Отже, все могло повернутися назад.

Я вдарив об дах, і в цей момент потік вітру відкинув мене назад. Схопившись на ноги, озирнувся довкола. Очі шукали потенційну загрозу, але її не було. Інші детектори теж мовчали. Не відчував поблизу жодного ангела, але тоді чому мене відкинуло від даху повітряною хвилею?

Я ще довго шукав прихованого ворога, але так нікого не виявив.

Хейлі

Змила чужу кров, але, як і раніше, почувала себе брудною. Одяг, який був на мені під час битви, порвала. Серед хаосу, що панував у сховищі Ейдена, знайшлися вцілілі легінси та худі.

Повністю привела себе в порядок, звалилася на ліжко, подивилася в стелю і почала обмірковувати подальший план дій. Думки вишиковувалися в логічний ряд. Я обмірковувала кожен свій крок, а крижана лють вимкнула всі зайві емоції.

До Габріеля поки що дістатися не могла, але мала багато часу для цього. А ось з Ейденом могла розібратися доволі швидко.

Коли мій план остаточно дозрів, я перемістилась нагору. Демон весь цей час знаходився на сусідньому даху. Я розчинилася в повітрі, а наступної миті опинилася біля нього.

Він насторожено дивився на мене. Мабуть, зрозумів, що добром наша розмова для нього не скінчитися. До мене долинули його жаль і почуття провини. Потворні емоції, які з’їдають тебе живцем. Але серед них промайнули слабка надія та рішучість. 

— Не знала, що в тебе є совість, — холодним тоном промовила я.

Його надія згасла.

Розжарене вугілля всередині мене могло здатися зовсім нешкідливим, але варто було його торкнутися, як воно відразу обпалювало руку.

— Я розповім про тебе архам. Нехай вони вирішують міру твого покарання.

Обличчя демона не змінилося, але в його емоціях з'явилося здивування.

— Поки я не дісталася до них, ти маєш час мене випередити. Але знай, що у будь-якому випадку вони дізнаються правду. Я не збираюся більше прикривати тебе. — Перед наступними словами мені знадобилось зробити паузу, щоб внутрішньо зібратися з духом. — По твоїй вині вбили найдорожчу для мене людину.

Ще пауза. Видих.

— Нашій угоді настав кінець.

Голос твердий, рішучий і без краплі жалю. Я могла пишатися собою.