Розділ 28.4

Вона не могла закінчити речення.

Я кивнув на знак підтвердження.

— Ні, ні, — вона заперечливо похитала головою, схопилася з ліжка і стала ходити навколо нього, схопившись за голову.

Я проковтнув від припливу болю, який вона відчувала. Знову отруйне почуття рвало мою душу і роз'їдало серце, однак нічим не міг допомогти Хейлі.

— Чому... чому він, — плутано повторювала вона, ходячи туди-сюди. По її щоках котилися сльози. — Він же ні в чому не винний. Він найдобріший, найчесніший. Він ніколи нікого не ображав. Чому він?

Ангелятко завмерла. Її руки впали вздовж тулуба.

— Він зробив це заради мене, — прошепотіла вона. Її пробрав жах, а груди стиснуло почуття провини. — Він убив себе, щоб урятувати мене.

Хейлі впала на коліна. Її обличчя було блідим. Вона дивилася в одну точку, ніби була не тут, а на тому самому полі бою. Я підскочив до неї, підняв на руки і поніс убік душа, сподіваючись, що тепла вода допоможе їй заспокоїтися. Як не крути, а бруду на нас було більше, ніж на дворових собаках. Хейлі не чинила опір. Їй ніби стало начхати на те, що відбувається навколо. Усі її думки були про Хенка.

Заніс її до душової кабіни, поставив на ноги і увімкнув воду. Гарячі струмені намочили наш одяг. Мокрі джинси та футболка прилипли до тіла. Хейлі осіла на підлогу, притулилася спиною до стіни і підтягла коліна. Я сів поруч і провів по її щоці, стираючи суху кров.

— Він урятував мене, — прошепотіла дівчина, піднявши на мене погляд.

Ці червоні очі, заплакане обличчя і сповнений болю погляд були найгіршими речами, що я бачив за все життя.

— Хейлі, — взяв її обличчя в руки. — Хенк любив тебе. Це було його рішення.

— Це все через мене.

Почуття провини нещадно обпікало її зсередини.

— Ні. — Легенько струсив її. — Це все через Габріеля. Твоєї провини тут немає. У всьому винен Габріель та його жалюгідні пси.

Хейлі опустила голову вниз і глянула на темно-червоні потоки води. Кров вимивалася з нашого одягу і стікала в злив. Ангелятко заворожено спостерігала за цим. Я схопив її за підборіддя і змусив подивитися на себе.

— Дивись на мене, — наказав їй. — Ти ні в чому не винна. Зрозуміло?

Вона заперечливо похитала головою.

— Якби не я… Якби не ми… Це все через нас. — Вона стиснула зуби. — Якби не твоя проклята угода, його не викрали б.

У ній спалахнув гнів.

— Навіщо ти зв'язався з ним? — різко запитала вона і вдарила мене в плечі. — Навіщо ти зрадив його? — Ще один удар. — Навіщо? Навіщо? Тоді не було б нічого з цього!

Вона била мене по грудях, схлипувала і продовжувала бити. Я вперше бачив Хейлі такою розлюченою. Спочатку здивувався, а потім дозволив їй зганяти на мені злість. Слова дівчини торкнулися якоїсь дрібної частини мене, і в грудях стало паршиво. Не хотів це визнавати, але було безглуздо заперечувати очевидне.

Це я привів Габріеля до Хейлі.

Я зрадив його.

Через мої помилки він хотів помститися нам.

Якби не наша угода, тоді б Ангелятко зараз не заливалась сльозами. Вона не звинувачувала б себе, не відчувала б такого болю.

— Чортова угода! — кричала Хейлі.

Я обійняв її і притиснув до себе. Не знав, як її ще можна заспокоїти. Але вона почала вириватися.

— Ненавиджу цей світ! Ненавиджу всіх божественних істот! Ненавиджу! Ненавиджу тебе! Це ти винен!

Її слова навідмаш били мене. Удар за ударом. Удар за ударом. Вони поступово пробивали мою броню.

— Навіщо ви взагалі з'явилися у моєму житті?! Ненавиджу вас усіх! Ненавиджу!

Хейлі з силою відпхнула мене і схопилася на ноги. Вибігла з душу і почала розчинятися у повітрі.

— Хейлі, стій! — прокричав я і пішов слідом за її сутністю.

Ми матеріалізувалися в глухому провулку над нашим сховищем. Хейлі вже перетворилася на ангела і зібралася відлітати. Я схопив її за руку і повернув на землю.

— Ти куди зібралася? — сердито запитав її.

— Далі від тебе! Від усіх вас!

Я проковтнув її слова як гостре лезо і наказ собі зберігати спокій. 

— А якщо Габріель тебе вб'є? Повір, твої пошуки займуть у нього небагато часу. Він хоче помститися нам.

— Відпусти мене! — Вона почала знову вириватися.

— Щоб тебе вбили? Хочеш зі смертю побачитись? Та будь ласка, тільки тоді смерть Хенка буде марною!

Руки стали міцніше тримати її, а я заговорив більш спокійним тоном:

— Хенк бажав тобі найкращого. Він пожертвував собою, щоб ти жила. На нас полювати. Сил майже немає. Ти не можеш зараз так безглуздо померти.

— Не хочу тебе бачити!

— Той й не дивись! Я не буду наближатись до тебе, але ти маєш повернутися назад! 

Ще раз легенько струснув її, щоб вона нарешті почула мене. Поки Ангелятко була в безпеці, мені було байдуже, що вона ненавидить мене. З її гнівом я міг змиритись, але не з болем.