Розділ 28.3

Я втратив багато сил, але завдяки Хейлі швидко зцілився. Наслідок пострілу не пройшов безладно. Хоч рана затяглася, але тіло й досі стогнало від болю. Йому теж потрібен був час на відновлення. Я не знайшов нічого кращого, як після бою звернутися до Кендри по допомогу. Вона перемістила мене разом з Хейлі до себе, а потім до мого сховища. Оскільки Ангелятко була непритомною мені довелося витрачати останні крихти сили на це. Не був певен, чи зможу забрати з собою Хейлі, але мені пощастило. У мені ще залишилися залишки її ангельської сили, і я використав її для переміщення ванси.

У нашому сховищі міг лише впасти з нею на ліжко. Нам треба було змити з себе кров і бруд, але Ангелятко була непритомною, а я не міг навіть на ноги встати.

Сон підкрадався все ближче, але мені не можна було спати. Тоді я став би беззахисним, а це в даній ситуації могло означати смерть для нас обох. Так минув день. У мене практично перестало боліти тіло, але відчував себе ще більш втомленим.

Очі самі почали заплющуватись, але я знову і знову наказував собі тримати їх відкритими. Мене дивувало те, що нас з Ангелятком досі не викликали на допит до вартових чи архів. Можливо, Кендра передала їм, у якому ми стані, і вони вирішили дати нам час на відновлення сил. Напевно, тим часом допитували решту учасників битви. Я сподівався, що наша черга настане якомога пізніше.

Хейлі здригнулася. Прибрав пасмо золотистого волосся з її обличчя, відкривши насуплене чоло. Відчув її тривогу та страх. Заспокійливо погладив по голові, дивуючись своїм діям. Мені захотілося поцілувати кожну складку на її лобі, злизати з скроні крапельку поту, погладити по щоці і розім'яти напружені плечі.

З якого часу я став таким? Як у моїй душі може жити таке незвичне почуття, схоже на... ніжність? Як я можу так обережно торкатися свого Ангелятка? Куди зникла властива демонам дика пристрасть? Чому серце розривало від бажання оберігати і піклуватися про цю тендітну істоту в моїх руках? Чому мене розплавляла хвиля абсолютно нових емоцій?

Я прислухався до себе. Нові відчуття були не властиві демонам, але вони мені подобалися. Було дивно, незвично, але по-своєму кайфово.

Хейлі закрутилася. Я ніжно провів по її спині і прошепотів на вухо:

— Це лише сон. Ти в безпеці.

Я казав це, але розумів, що причина її неспокійного сну, мабуть, зовсім не в цьому. Найближча їй людина пожертвувала собою, щоб демони не могли шантажувати її.

Як люди можуть так сильно любити когось, що готові віддати за це власне життя? Чи можу я відчувати таке сильне почуття?

Мої очі невідривно дивилися на тривожне обличчя Ангелятка.

Що я відчував до неї? Поруч із нею в мені зароджувалися нові емоції. Я відчував так багато, але не до кінця розумів, що саме зі мною відбувається. Просто робив, як наказували почуття, і вивчав інший бік себе.

— Хенк, — ледь чутно промовила Хейлі. Її руки стиснулися в кулаки, дихання стало частим і уривчастим. Вона смикнулася і розплющила очі. У них застигли сльози.

Дівчина озирнулася довкола, сіла, провела тремтячою рукою по волоссю, поглянула на засохлу кров на руках і завмерла. Потім повернулась до мене.

— Хенк... — її голос тремтів. — Він... адже він…