Розділ 28.1

Ейден

Я дивився в стелю і, погладжуючи волосся Хейлі, обмірковував подальші дії.

Габріель насмілився шантажем викрасти мою вансу і хотів принести нас обох у жертву заради своїх цілей. Покидьок зібрав навколо себе чимало демонів і створив нові види зброї. Він ставав все більш небезпечним. Мені було б начхати на це, якби не одне «але».

Габріель спробував вбити нас із Хейлі, а цим підписав собі смертний вирок. Я не міг пробачити такого, а він не став би забувати, через кого почалась сьогоднішня битва.

Габріель був хитрим і терплячим. Занепалий довго вичікував, перш ніж знову почати діяти. Він не став би ризикувати собою і вилазити зі своєї нори лише заради помсти за порушену угоду. І тоді, і зараз у занепалого були свої плани на нас із Ангелятком. Я це чудово усвідомлював, як і те, що він знову може спробувати завершити розпочату справу.

Я міг зникнути. Це виходило у мене найкраще, але тепер не міг покинути Хейлі. Сам не встиг зрозуміти, коли почав ставити у пріоритет не лише свою шкуру, а й її бажання. Так, Хейлі була моєю вансою, але я зовсім не тому турбувався про неї. Мені було нестерпно бачити її страждання, незалежно від того, як це позначиться на мені.

Коли Хенк убив себе, по мені жорстокою петлею вдарив її біль. Він пронизав мене і змусив пережити настільки огидні почуття, що муки в Пеклі здалися дитячою забавою. Мене ще ніколи не рвали чужі емоції. Не роз'їдали зсередини. Не випалювали органи та душу.

Хотілося зробити все, що завгодно, щоб позбавитися цього чортового болю. Було нестерпно навіть уявити, що на той момент відчувала сама Хейлі. Тепер я планував зробити все можливе, щоб вона не пережила це знову.

Ангелятко мирно спало на моїх грудях. Я міцно притискав її до себе, незважаючи на моторошний біль і слабкість у тілі. Боявся, що вона зникне. Боявся знову її втратити.

Виразно пам'ятав, який страх відчув, коли дізнався, що вона вирушила до Габріеля. Готовий був трощити гори, аби її знайти. Відлуння цих почуттів жили в мені і зараз. Я не міг знову відпустити Хейлі. Дотики до неї здавались життєво необхідним. І начхати, що від них нило все тіло. Головне, що міг переконатися у її присутності.

Чуття підказувало, що насувається щось погане, тому й намагався її оберігати. Моя б воля, я давно поїхав би у найвіддаленіший куточок планети, де нас ніхто не знайшов би. Або хоча б замкнувся з нею у своєму прихистку на довгий час і нікуди не відпускав би. Але я не міг так зробити. Відчував, як закритий простір гнітить Хейлі. А коли вона з тихою радістю заявила, що хоче зустрітись з Адамом, то не зміг відмовити. Не хотів знову відчувати її гіркоту, хоч мені й не подобалося, що вона так бажала компанію цього вартового. Хотів, щоб моє Ангелятко жадало лише мене. Такими були мої замашки демона, але я зміг переступити через себе. Сподівався знову відчути радість Хейлі, але помилився.

Якби міг усе змінити, то не випустив би її нікуди. Коли Форд передав мені, що вона втекла, то одразу подався на пошуки і проклинав себе за слабкість. Не розумів, куди дівчина могла втекти й навіщо.