Розділ 27.4

Мене зараз цікавило лише життя Ейдена, тому я переключила на нього всю увагу. Обережно поклала на землю та розірвала його футболку. Куля потрапила трохи нижче серця в область ребер.

— Це цаніт? — запитала у Ейдена.

«Так», — подумки відповів він і замружився. Його дихання стало збитим і уривчастим. — «Витягни її».

Від виду рани та крові мені хотілось блювати, але зараз на рахунку було життя Ейдена. Я зчепила зуби і розсунула кігтями рану, щоб дістатися кулі. Якби Ейден був людиною, то лізти в його рану голими руками і діставати звідти щось було б найгіршою ідеєю у світі. Але Ейден був божественною істотою. Йому не загрожували жодні інфекції. Найголовнішим було позбутися цаніту, а далі мені залишалося лише зцілити його.

У вигляді ангела у мене були дуже довгі пазурі. Крім них і клинка з цаніта, поряд не було нічого гострого. Я підчепила одним із них кулю.

Новий спалах болю Ейдена пробив мене до кісток. Він ще міцніше стиснув кулаки та щелепу. На його лобі виступили краплі поту.

«Витягни її нарешті!»

Я обережно потягла кулю назовні. Було огидно думати, що мої пальці перебувають у нутрощах демона, але страх за його життя був сильнішим за огиду. Куля мало не вислизнула з моїх пазурів. Я міцніше перехопила її.

Ейден не видав жодного звуку. Тільки його бліде обличчя, стислі зуби і краплі поту показували, як йому насправді боляче. Він мав неймовірну витримку.

— Пробач, — тремтячим голосом попросила у нього і нарешті дістала цей клятий шматок цаніту.

Демон ледь чутно видихнув, але його біль не зменшився. Я зібрала всі свої ангельські сили, розташувала закривавлені руки над грудьми Ейдена і направила в його рану свою силу.

Цілющі здібності ангелів не діяли на божественних істот, але я могла хоча б спробувати зцілити його. Занадто глибокої була рана, щоб залишити її просто так. Минуло близько хвилини моїх старань, але вона продовжувала кровоточити.

Занадто сильно кровоточити.

Я вливала в Ейдена всю ангельську силу, що в мене залишилась. Одна її частина просто розчинялась в просторі, друга ледь вбиралася в його організм, але ніяк не впливала на зцілення.

Люди могли померти від втрати крові, а ось щодо демонів я була не впевнена. Рана, як на зло, не хотіла затягуватись.

Вдруге за день кістлява рука смерті хотіла забрати моїх близьких. Вдруге за двадцять хвилин я до тремтіння в тілі боялася втратити того, хто був важливою частиною мене.

Про те, що смерть прийде й за мною, навіть не думала.

У мене закінчувався час. Шкіра Ейдена ставала все більш блідною і холодною. Я не могла це змінити. Вкладала та вкладала всі сили, але не було жодного результату. Тільки його очі стали надто часто заплющуватися.

— Ні, ні, дивись на мене, — шепотіла я з мольбою в голосі. — Ейден, дивись на мене!

Без цаніту в тілі він вже мав зцілюватись, але цього не відбувалось. 

Паніка знову почала опановувати тіло. Мене трясло, ніби крізь мій організм безперервно проходили електричні розряди.

Якщо раніше я думала, що найгірше вже сталося, то зараз зрозуміла, що сильно помилялася. Гірше смерті близької тобі людини, можливо бути лише кілька смертей близьких тобі людей.

Очі заблищали.

Не могла дозволити ще одній дорогій особі померти через мене. Це було занадто.

Вливала не тільки силу, а й усю енергію, яку тільки мала.