Розділ 27.3

Ейден не дозволяв мені навздогнати Габріеля. Це розлютило мою темну частину. Я вхопилася за неї, роздмухала по тілу і виплеснула назовні у вигляді пориву вітру.

Нас із демоном відкинуло один від одного на кілька метрів. Я швидко піднялася на ноги і побігла у бік Габріеля. Він зі своїми охоронцями почав ховатися серед дерев. Розуміла, що не зможу їх усіх здолати, але помста перевищувала голос розуму. Мені треба було хоч трохи їх затримати.

Ейден міг у будь-який момент наздогнати мене. Переміщуватись прямо до ворогів було небезпечно. Вони могли разом атакувати мене, як тільки я почну матеріалізовуватись. Вирішила спробувати новий метод прискорення. Підстрибнула і змусила порив повітря підштовхнути мене вперед. Мало не прошибла носом траву при приземленні. 

Боковим зором помітила, як щось промайнуло в небі, а потім побачила, як Мікейла з повітря атакувала одного демона, що знаходився за метр від Габріеля. Вона підлетіла до нього з такою швидкістю, яку я не бачила у жодної божественної істоти. Їхні мечі задзвеніли в поєдинку. Тільки в зброї демона мене щось насторожувало. Вона не була простою і не була мечем Правосуддя. Судячи з чорного металу, його виготовили з цаніту, але гнітюча енергетика говорила про те, що із ним щось не так.

Зверху знову вловила рух. На цей раз це був Ейден. Я не могла дозволити йому зупинити мене.

Відштовхнулася від землі, стрибнула вгору, підштовхнула себе повітрям уперед і приземлилася за кілька десятків метрів від Габріеля.

— Робіть все, що потрібне! — крикнув він своїм псам і побіг далі.

Мікейла займалася одним його охоронцем, а мені дістався другий.

«Якщо ми їх переможемо, то цей покидьок залишиться сам».

Мій противник був високим, великим і, судячи з великих крил, сильним. Я не знала про його можливості, тому намагалася діяти обережно. Хотіла відволікти його за допомогою землі, як робила на іспиті з Нейтаном, та атакувати, але він виставив на мене пістолет. Раніше мене це злякало б, але зараз кулі для мене не були смертельними. Вони практично не могли поранити божественну істоту, а якщо б таке сталось, то рана швидко затяглася б. І все ж таки інтуїція кричала мені, що тут щось не те. Не міг демон так безглуздо вчинити. Це було надто просто для нього.

Збоку почулося ляскання крил. Далі одночасно відбувалось дві речі: перед мною почались утворюватись тіні і пролунав постріл. 

Навіть божественні істоти не настільки швидкі, щоб обігнати кулю. Я не встигала ухилитися від неї. Для мене залишилося загадкою, як Ейден встиг матеріалізуватися попереду мене, але куля не долетіла до мого тіла.

Вона потрапила в нього.

Він різко видихнув і відсахнувся назад. Мою душу пронизали сотні кинджалів, що віддзеркалювали його біль. Вони в'їлися в неї і порвали на шматки. Я думала, що після смерті Хенка там нічого не залишилося, але помилилася.

Підхопила Ейдена під спину, не розуміючи, як звичайна куля могла принести йому стільки болю. Тільки якщо вона була зовсім не простою, а з цаніту. Але Нейтан запевняв мене, що подібну зброю ніхто ніколи не створював. Він переконував мене, що використовувати цаніт можуть лише архи та вартові, а вони, як і всі божественні істоти, дотримуються старих традицій і вважають за осквернення будь-які види зброї, окрім клинків, мечів, сурікенів і всього, що можна кинути руками. Кулі для них були неприпустимими. Вони мали стежити за тим, щоб інші божественні істоти не використовували цаніт і тим більше не робили з неї нову зброю.

Ейден втратив рівновагу і навалився на мене. Поруч із нами почувся зойк Мікейли. Я машинально подивилась у її бік. З її грудей стирчав той самий меч, від якого віяло смертю. Демон витяг його і почав тікати, а Мікейла впала на землю.

— Ні! — якийсь невідомий мені хлопець із чорними крилами підлетів до неї. У його очах був дикий страх. Він схилився над нею та з жахом дивився. — Ти не можеш померти! Ні! Ні! Я не хочу померти!