Розділ 27.2

Я потяглася до крила, намацала клинок. Він поринув у мене по саме руків’я. Стиснула його, зчепила зуби, видихнула і різко висмикнула з себе.

Біль пройшовся по всіх нервових закінченнях і на кілька секунд паралізував мене. В очах потемніло. З рота вирвався крик, сповнений болю.

Розплющила очі і видихнула. Крило нило, а тіло тремтіло. Тепер у мене був ще один клинок, тільки цього разу вкритий моєю кров'ю. Погляд вчепився за кілька білих пір'їн. Вони лежали поряд зі мною. Гарні, великі, пухнасті, вкриті темно-червоними плямами.

«Прямо!»

На цей раз я зреагувала швидко. Машинально звела навколо себе купол із вируючого повітря. Як не крути, але в керуванні вітром у мене була перевага. Підняла очі і крізь каламутну стіну побачила перед собою ще одного підручного Габріеля.

Нейтан вчив мене, що потрібно використовувати будь-яку перевагу і чітко усвідомлювати слабкі сторони.

Силою я не могла його перемогти. Маневрувати крилами у мене найближчим часом теж не вийшло б. Залишалось виграти за рахунок спритності рук та вітру.

Вчепилася в закривавлений клинок, згадала заняття з Нейтаном і опустила перешкоду повітря. Демон відразу полетів на мене зі зброєю. Я підпустила його ближче, потім ударила хвилею вітру по мечу. Скориставшись втратою рівноваги, прицілилася і метнула клинок у шию демона.

Знову бризки крові. Знову знайома картина, яку я вже спостерігала втретє.

Ще одне вбивство моїми руками. А колись мене коробило від однієї думки, щоб ударити когось.

Перед очима спалахнув образ Хенка з проткнутим горлом. Його перекошене від жаху обличчя і спорожнілий погляд.

Мене знову пробрало холодом. По жилах потік лід і жадоба помсти. Біль відійшов на задній план, і я знову наповнилася рішучістю.

З демонами, що захищали Габріеля, билося кілька вартових, серед яких були Лейла та Мікейла. Її я не очікувала тут побачити, але, схоже, вона досягла своєї мети і була таким самим учасником битви, як і інші вартові. Дівчинка хоробро атакувала супротивника і вправно ухилялася від його ударів. Пригнулась, відбила меч, проскочила під ним, обійшла супротивника ззаду і вдарила його по нозі. Той підкосився, але вчасно зумів викрутитися і відбити атаку ззаду.

Поки підручні Габріеля затримували вартових і демонів, які прийшли нам допомогти, він разом із кількома своїми ручними псами почав тікати у бік лісу.

— Він тікає! — крикнула я всім.

Біля мене почав утворюватися потік темряви. Я приготувалася знову атакувати, але потім розпізнала енергетику Ейдена. Він матеріалізувався і, схопивши мене за передпліччя, притиснув до себе. Його очі швидко пройшлися по мені.

— Тільки крило? — швидко запитав у мене.

У відповідь кивнула. 

— Ми йдемо, — прогарчав він, беручи мене на руки.

Я почала відбиватися від нього.

— Я не можу! Габріель тікає!

— Плювати на нього. — Він ще сильніше притис мене до себе. — Я не стану знову ризикувати тобою!

Чорні, як вугілля, крила нависли нависли над мною, відрізаючи від зовнішнього світу. На обличчі демона заграли жовна. Груди важко здіймалися і опускалися. У чорних очах горіло дике полум'я.

Величезний, шалений, небезпечний.

Ейден нагадував мені ангела смерті. Його енергетика пригнічувала і показувала, хто тут сильніший. Але на мене це не працювало. У мені вже не залишилося місце для страху. Найгірше вже сталося.