Розділ 27.1

Я вперше у житті стала свідком масової битви божественних істот. Ангели і демони пліч-о-пліч боролися проти поплічників Габріеля. Деяких із них навіть не знала, але були й знайомі обличчя.

За кілька метрів від мене Адам бився з широкоплечим демоном. Порівняно з іншими, у того були невеликі крила з коротким пір'ям. Він зробив випад уперед, відбив атаку, відскочив назад, злетів у небо і зверху пронизав його груди. Демон випустив меч і закричав. Вартовий одразу ж підлетів до мене.

— Хейлі, тобі треба піти. Лети за мною! — наказав він, стаючи до мене напівбоком і виставляючи зброю вперед. Він оглядав поле битви, щоби не пропустити можливий удар. На його щоці був поріз, а з руки текла бордова кров.

Схоже, це і був план Ейдена. Він покликав вартових, а ті чатували поряд. Вони не могли втрутитись, поки Хенк був у заручниках. А тепер…

— Ні, — відповіла йому і прийняла ангельський образ. — Я маю знайти Габріеля.

— Габріеля? — насторожено перепитав Адам.

— Так!

— Того самого Габріеля? — Адам обернувся до мене. Здивування на його обличчі було найбільш промовисте за будь-які слова.

— Так, я маю йти.

Вартовий швидко стряхнув з обличчя подив і знову став серйозним.

— Не дурій. Якщо той самий Габріель тут, тоді ти тим більше маєш полетіти звідси. — Він зміряв мене суворим поглядом, ніби я була неслухняною дитиною.

— Через нього помер Хенк, — процідила я з усією ненавистю і болем у голосі, на які тільки була здатна.

Адам насупився.

— Мені шкода, — щиро промовив він. — Габріель отримає по заслугах. Ми розберемося з ним, але тобі зараз треба бути якнайдалі від нього. Тут небезпечно. Твій захист на першому місці. — Адам схопив мене за руку. — Треба летіти.

Я не могла втекти. У моїй крові вирувало жадання помсти. Воно заповнило всі думки. Не можна було дозволити Габріелю втекти. Тільки не після того, що сталося з Хенком.

«Лети з ним!» — пролунав сердитий голос Ейдена в голові.

Я подивилася в той бік, де за моїми відчуттями мав бути мій ванса. Він виявився неподалік. Теж рвався до мене, але йому перегородив шлях демон із величезними крилами. Вони були майже такі ж величні, як у Ейдена. Це свідчило про його силу. Він запустив вогняну кулю, і моєму вансі довелося ухилятися від атаки. Той у когось відібрав меча. Його руки і ноги, які до цього були пронизані кілками, ще не встигли зцілитись, тому руків’я він тримав невпевнено та й сам ледь стояв на ногах. Вигляд у нього був розлюченим, а всередині сиділа прихована тривога. Він раз у раз кидав у мій бік погляд, поки сам бився з демоном. Мабуть, не хотів випускати мене з поля зору.

— Давай, Хейлі! — гукнув мене Адам. Він злетів і потягнув мене за собою, але я рішуче струсила руку і відскочила від нього.

Швидко озирнулася, шукаючи обличчя Габріеля, але вихопила Лейлу. Вона відбивала блискучим мечем атаки супротивників. Дзвін металів розтинав повітря. Вартова пробивала шлях до Габріеля, але його соратники оточили його щільним кільцем і не дозволяли нікому підійти блище. Їхній «правитель» з ненавистю дивився на те, що відбувається. Його губи стиснулися в тонку лінію, а обличчя залишалося настороженим.

Я міцніше стиснула меч і кинулася в його бік.

— Хейлі, стій! — вигукнув Адам. Думала, що він наздоганятиме мене, але ззаду почувся новий брязкіт металу. Найімовірніше, у нього вже з'явилися свої турботи.

Мене та компанію Габріеля поділяло близько десятка божественних істот. Злетіла в небо, сподіваючись їх облетіти. Помах крил. Шум вітру.

«Вліво!»

Різкий біль пронизав праве крило. Я скрикнула, втратила рівновагу і впала біля двох демонів, які билися між собою. Коліна та руки сильно вдарилися об землю, але я це майже не відчувала. Головний епіцентр болю був зосереджений у правому крилі, куди потрапив клинок.

Мало не кричала від болю. Очі обпекло. Тіло горіло. Раніше мені казали, що крила — найчутливіша частина божественних істот, але тепер я переконалася у цьому.

«Хейлі!» — схвильовано прокричав Ейден. — «До бісу! Позбався цаніту в тілі і чекай мене!»