Розділ 26.4

Екран ноутбука закрився. Я перестала дивитись на бездушне тіло Хенка. Навколо всі рухалися і шуміли, а я продовжувала стояти і дивитись на точку, де ще секунду тому бачила Здорованя. Хтось довбав у мою свідомість. До мене долинали чужі крики. Хтось кликав мене, але навколо моєї свідомості був вакуум.

Хенк мертвий.

Мертвий.

Він пожертвував собою заради мене. Щоб позбавити мене жахливого вибору.

Тепер замість заціпеніння мене накрив біль. Тіло ослабло. Я впала на коліна і закричала. Так голосно, як тільки могла. Крик пробивався зсередини, роздирав ребра, горло, зв'язки. У ньому виплескувалась частина мого болю. Здавалося, що він викручував мене, ламав кістки, витрушував нутрощі. Повітря стало отрутою. Він пропалював легені і здавлював груди. А серце… На його місці залишилася лише одна грудка болю.

Хтось схопив мене за волосся. Я відчула холод цаніту у горла.

«Чорт, Хейлі!» — крик Ейдена все ж таки зумів проломити мою свідомість. — «Візьми себе в руки! Вставай! Борись! Як не заради себе, то для помсти! Помстися їм за все!»

Помста.

Таке коротке, але підступне слово. Я не хотіла мститись. Я хотіла залишитися наодинці зі своїм болем. Хотіла, щоб мені дали спокій. Хотіла, щоб Хенк був живий.

Помста.

Якась частина мене вхопилася за це. Тхемрява в мені бенкетувала цим солодким словом, розтягувала його, вимовляла знову і знову.

Помста.

Небезпечна, підступна, вбивча. Вона пожирає не тільки кривдників, а й того, хто прагне її. Ця хитра спокусниця спершу здається зовсім невинною, але ти й оком не встигнеш моргнути, як вона отруїть тебе та твоє життя.

Я ненавиділа її. Завжди була проти неї, але не варто було зарікатись. Моя втраченає темна частина просочилася до душі та обхватила її. Вона взяла контроль над тілом і розумом, засліпила мене, а потім наказала повернутися в реальність.

— Йди вперед! Або я тебе прикінчу! — Підручний Габріеля стояв позаду мене. Одна його рука тягла мене за волосся, а друга притискала клинок із цаніту до шиї.

Саме так кілька хвилин тому лезо ножа було спрямоване у горло Хенка.

Дурень.

Тепер темна частина моєї душі веліла його вбити.

Я прикликала ангельську силу, потім відкинула потоком вітру від себе клинок демона та його самого. Із дивовижною швидкістю кинулась до зброї, що випала, підхопила її, розвернулась і, перш ніж демон встиг стати на ноги, встромила його йому в горлянку, а потім і в серце. Останнє прикривав бронежилет, тому довелось бити з боку під кутом.

Темна рідина забризкала обличчя, а я з відчуженістю спостерігала, як тіло демона слабшає і навалюється на мене. Клинок залишила всередині нього, щоб цаніт не дозволив тілу зцілитися. Натомість витягла з його пояса ще один клинок і відступила назад, дозволивши йому впасти на землю.

Дивилася на очі демона, які розширилися від здивування, і не могла повірити в те, що щойно зробила. Усі функції організму зависли.

Це було моє перше вбивство.

Я вперше забрала чуже життя.

Десь дуже глибоко в душі, за сотнями кам'яних стін, кричала моя світла частина. Вона жалкувала про скоєне, кричала, що насильство та помста це не вихід, а я зовсім не вбивця. Але цю частину я замурувала, коли останні залишки життя покинули Хенка. Тепер на поверхні мене була лише порожнеча. А мною правила темна частина.