Розділ 26.3

— Поки ти не можеш наважитися, він страждає. Цікаво, яку частину тіла йому відріжуть далі? — спокійно спитав Габріель. — Хочеш дізнатися, Хейлі?

Вперше у житті я пізнала, що означає ненависть. Вона наринула на мене однією швилею. Вогонь люті поширився тілом. Він вимагав припинити це і наказував убити Габріеля.

Я кинулась до нього з усієї швидкості, повалила на підлогу і вчепилася в горлянку занепалого. Навіть його охоронці не встигли вчасно мене зупинити.

«Убий, убий, убий!» — кричала якась темна частина мене.

Але я знала, що не могла цього зробити. Габріель залишався божественною істотою: для його вбивства потрібен був цаніт, а його в мене не було.

«Не дурій!» — прокричав мені Ейден.

Повернулася до нього і побачила, як один із охоронців Габріеля тримає клинок із цаніту над його серцем. Одночасно з цим почула нові крики Хенка.

Я не могла вбити Габріеля. Не могла силою змусити відпустити Хенка.

Я була безсила.

Мій порив був дурним. Це не був вчинок розважливої людини. Це був наслідок сплеску ненависті та розпачу.

Розчепила руки. Охоронці Габріеля відразу відтягли його від мене.

— Не починай робити те, що не можеш закінчити, — з ненавистю прохрипів занепалий ангел. Він підвівся на ноги, обтрусив чорні джинси та водолазку, а потім поставив мені ультиматум: — Або ти зараз приносиш у жертву Ейдена і вбиваєш себе, або твій батько негайно помре.

Подивилася на екран ноутбука. У міліметрі від шиї Хенка знаходився кінчик ножа. Його націлили прямо йому в горло.

«Ні, ні, має бути вихід!»

Я не вірила, що немає інших шляхів.

«Ти ж завжди якось викручувався!» — знову звернулася до Ейдена. — «Вигадай щось!»

«Габріель дозволив Хенку побачити тебе та своїх псів. Він не має ангела впливу, щоб стерти йому пам'ять. Він і не планував залишати його в живих. Його доля вже вирішена».

— Ні! Він не може вмерти!

Схопилася за голову. Мене загнали в глухий кут. Я билася об його стіни, але вони лише сильніше стискали простір. Не могла дозволити Хенку померти, але й не могла власноруч убити Ейдена.

Слабка.

Безсила.

Нерішуча.

Розгублена.

Налякана.

Я ненавиділа себе.

— Принеси себе та Ейдена в жертву. Тоді він житиме, — знову повторив Габріель.

— Хейлі! — покликав мене Хенк. Його червоні, але сповнені любові очі в'їдались в шкіру.

— Пробач, — надривним голосом благала я.

— Вибач, що не захистив тебе. — По його щоці потекла самотня сльоза. — Можливо, я не був найкращим батьком, але я завжди любив тебе більше життя, Заєць Хейлі.

На його обличчі з'явилася рідна, тепла усмішка, повна світла та любові. Вона зігрівала мене в найтемніші дні, дарувала підтримку та надію. Але зараз ця усмішка була провісником чогось жахливого. Я зрозуміла це по погляду Хенка за секунду до того, як він кинувся вперед, прямо на ніж, і наштрикнув своє горло на нього.

Секунди. Дві. Три.

Година. Місяць. Рік.

Вічність.

Час сповільнився і розтягнувся в одну нескінченну мить.

Очі та рот Хенка були широко розплющені. З його шиї лилась кров. Його кат забрав ніж, але було вже пізно. Горло Здорованя було пронизане наскрізь.

Цієї миті мене накрила люта тиша. Була тільки я і мертве тіло Хенка. Його не намагалися врятувати. Не було ангела, який міг його зцілити. Не було людини, яка могла йому допомогти.

Усі просто спостерігали за його смертю.

Швидкою смертю.

У мою пам'ять назавжди в'їлося його обличчя, сповнене шоку. Округлі очі, в яких читався жах. Його спроби зробити останні зітхання. Ці кадри вбралися в мою шкіру, кров, мозок, серце. Вони стали частиною мене. Врослись так, що ніколи не зітреш.

Я стежила за тим, як згасає життя в його очах, як обм'якшує тіло, як продовжує стікати кров, як він припиняє дихати. Хоч через екран не можна було побачити душу людини, але я знала, що його вже вирушила до Раю.

Хенк не побачив мій випускний. Не відсвяткував моє повноліття. Не навчив мене керувати машиною. Ми так і не вирушили з ним у похід, не підкорили вершину гори Ланінгель, а він так сильно хотів цього.

Хенк більше не міг їсти мою шарлотку, не міг приготувати мені спагетті, не міг знову назвати мене Зайцем Хейлі. Його руки більше ніколи не обійматимуть мене. Я не почую його сміх та бурчання.

Більше нічого не буде.

Нічого.

Він помер заради мене. А разом із ним і частина мене.