Розділ 26.2

З боку Ейдена почулося хмикання.

— Ти теж планував зрадити мене, — ліниво простяг він і самовдоволено посміхнувся: — але я випередив тебе. Правда, я молодець?

Габріель стиснув щелепу.

— Встроміть у нього ще один кілок, — наказав він демонові, який стояв над ним.

У мені піднялася чергова хвиля страху.

«Тримай кам’яне обличчя! Демонструй їм лише свою байдужість до мене!» — наказав мій ванса, перш ніж підручний Габріеля встромив у його живіт кілок з цаніту.

Ейден стиснув зуби, але не скривився. Лише трохи смикнувся, а потім засміявся.

— Чи ти не думаєш, що це мене зупинить?

— Ні, але з діркою в животі говорити важче, — похмуро відповів Габріель.

— Хіба це не вб'є його? А як же ритуал? — намагаючись зберігати байдужий вираз обличчя, поцікавилась я.

— О, ні, його так просто не вбити. Таргани дуже живучі істоти.

— А я то думаю, чому ти досі живий, — посміхнувся Ейден.

Габріель пропустив його фразу.

— Іноді не варто звертати увагу на дрібне сміття, — сказав він мені. — То де мої гарантії?

Обіцянки та клятви не несли особливої сили. Я могла покладатись лише на своєю честю, але вона йому була не потрібна.

— Навіть якщо я не вб'ю Ейдена, то однаково залишусь у вас в руках і не зможу захистити від вас Хенка, якщо ви захочете його знову викрасти. Моя гарантія — це його майбутнє.

Габріель схрестив руки і потер підборіддя, роздумуючи над моєю пропозицією.

— Ні, — підсумував він. — І ти, і твій ванса вже намагалися мене обдурити. Ви втратили мою довіру. — Махнув демонові, що стояв позаду нього. — Покажи їй його.

Підлеглий Габріеля відчинив ноутбук і повернув до мене. На екрані з'явилась знайома картина. Зв’язаний Хенк і кілька чоловіків навколо.

Моє серце знову пронизали мечі болю та жалю.

Голова Здорованя була опущена вниз. Він не рухався. Хвіст на його маківці майже розпався: пасма волосся закривали більшу частину обличчя. За ними було видно закривавлене обличчя.

— Що робити? — з того боку почувся чоловічий голос. Очевидно, його власник тримав ноутбук.

— Струсіть його добре, але не вбивайте до кінця, — віддав доручення Габріель і повернувся до мене. — Кожна секунда твоєї бездіяльності означатиме секунду мук твого батька.

— Я ж сказала, що зроблю все, що потрібно, тільки відпустіть його! — закричала, спостерігаючи, як один із чоловіків підійшов до Хенка, підкидаючи в руці ніж.

Здоровань обернувся на мій голос. Йому розбили ніс, губу та брову. Його обличчя було у крові.

— Хейлі! — закричав він і смикнувся в мій бік. — Я віддам вам все, що я маю, тільки відпустіть її!

Обличчя Хенка спотворили розпач, страх і гнів.

Серце відчайдушно билося об ребра, погрожуючи вилетіти назовні. З кожним криком, з кожним наповненим болем поглядом мене живцем різали на частини. Мозок гарячково шукав усілякі варіанти порятунку, але не знаходив їх.

Я не мала гарантій. Не було того, що можу дати Габріелю натомість. Подивилася на Ейдена з благанням і надією у погляді. Він мав щось вигадати. Мав викрутитися з цієї ситуації! Мав допомогти Хенку!

«Прошу, врятуй його! Скажи, що треба робити! Будь ласка, зупини це!»

На його шиї заграли жовна. 

«Не можу».

«Ти казав, що в тебе є план!» — закричала я в його свідомості. Він скривився.

«Розрахунок був на те, що ти спочатку переконаєш відпустити Хенка. Врятувати зможуть лише нас. Ми не знаємо, де Габріель його тримає. Ми не встигнемо його врятувати. Тоді Хенк залишиться в їх руках. Тому я хотів, щоб вони відпустили його до початку ритуалу. До того, як за нами прийдуть. Якщо я зараз покличу допомогу, то Хенка вб'ють».

Я не хотіла відчувати його жалю. Він означав всю безвихідь ситуації.

Крик Хенка пронизав моє тіло. Він пройшовся по кожній нервовій клітині, проникнув у саму сутність і вдарив струмом. Я різко обернулася до монітора. Викрадач відрізав невелику частину частину вуха.

Вуха!

Від жаху затулила долонею рота.