Розділ 25.1

Демони наказали мені прийняти вигляд людини, потім зав’язали очі і кинули в машину. Ми їхали вже більше години. За цей час Ейден мав знайти телефон і прочитати послання.

«Чи зумів він вистежити мене? Чи розповів вартовим? Чи зустрівся з Адамом? Що вони думають робити?»

Я обіцяла Ейдену даремно не ризикувати собою, але на рахунку було життя Хенка. Мій ванса, наймовірніше, зараз проклинав мене всілякими жахливими словами. Я гадала, чи зможе він зрозуміти і пробачити мені.

«А чи пробачила я його за те, що він ледве мене не вбив?»

З того дня минуло багато часу. Наші стосунки з Ейденом пройшли безліч етапів, але та ніч назавжди залишилася в моїй пам'яті. Навіть коли я ніжилася в обіймах демона або сміялася з його жартів, щось усередині однаково пам'ятало, як жорстоко він збирався зі мною вчинити. Я знала, що тепер Ейден зробить все, щоб захистити мене, але слід минулого не зникав.

«А чи довіряла я йому колись цілком?»

Відповідь була негативною.

Після обряду, який так і не відбувся, я боялася Ейдена. Через шантаж він змусив мене брехати вартовим і прикривати його. Я хотіла більше дізнатися про того, хто наважився погрожувати моїй сім'ї, а згодом помалу почала розуміти логіку його думок. Ейден не обирав народитися зі злобою в серці. Це зробив Творець, не давши йому права вибору, як і мені. Мені хотілось волати від цієї несправедливості. Згодом демон став більше відкриватися мені. У його присутності почала відчувати нові емоції. Не до кінця розуміла, як це працює, тому й побоювалася незнайомих почуттів. Невідомість завжди лякає. Незважаючи на все це, я хотіла вивчити цей бік себе. Як не крути, але це теж була я.

Та частина мене, яку вкрали.

Мене дивувало бажання Ейдена стати щасливим. Звичайно, всі цього хотіли, але він зробив це сенсом свого існування. Він жадав повернути те, що в нього відібрали і почати радіти життю. Його впертість, завзяття, цілеспрямованість, спосіб мислення дивували мене. Його міркування були цинічними, зарозумілими, але не позбавлені сенсу. Мені подобалося слухати його, сперечатися з ним, доводити свою думку, спостерігати, як він відкриває щось нове для себе. А ще, несподівано для себе, я почала бачити в ньому того, з ким можу поділитися наболілими темами.

Він не вимагав від мене прийняти новий світ, не змушував стати хранителем і підкорятися Небесному закону. У нас з ним був тільки один договір, але він включав наші взаємні інтереси. Ейдену було начхати, який шлях я оберу: його цікавили лише наші душі. Демон поступово теж почав звикати до мене і по-своєму підтримувати. Але навіть ті маленькі жести у вигляді шоколадного молока багато чого казали мені.

Ейден не мав прикладу нормальних взаємин. Він виріс серед демонів та жорстокості, я ж — у любові та турботі, хоч у мене був лише один батько. Йому треба було показати, що можна жити по-іншому, що у світі є місце для тепла, кохання, взаємоповаги, підтримки, турботи, довіри… З останнім якраз і були проблеми.

Ця перешкода залишилася навіть після того, як ми змогли відчувати емоції один одного. Можливо, саме тому я не наважувалася на повну близькість з ним, хоча моє тіло хотіло цього. Коли ми були наодинці, він постійно намагався торкатися мене і не відходив ні на крок. Я відчувала його бажання, навіть коли ми говорили про серйозні речі.

Тепер проблема з довірою могла стати ще більше, адже заради Хенка я поставила під удар не лише своє життя, а й його. Колись Ейден вирішив пожертвувати мною заради щастя, а сьогодні я ризикнула собою та ним заради своєї родини — заради Здорованя.

Виринула зі своїх думок, коли почула сигнал телефону: комусь із демонів надійшло повідомлення. Хоч у мене були зав'язані очі, але з чужого подиху та шелесту одягу припускала, що з двох боків від мене сидять два демони і ще стільки ж навпроти. Мене перевозили у чомусь схожому на бус.