Розділ 24.4

За розповіддю Ейдена, Форд став частиною його демонічної сили. Після створення нашого нового зв'язку я могла не тільки краще відчувати його душу, а й силу. А отже теоретично могла відчути пса, якщо він був недалеко.

Стиснула руки і прислухалася до внутрішніх датчиків. Пусто.

«Давай же, Форд, дай знати про себе. Прошу», — благала його.

Не знала, чи можу подумки спілкувалася з ниим, як із Ейденом, але сподівалася, що пітбуль хоча б подасть якийсь знак.

Обвела поглядом провулок.

Порожньо.

Біля центральної дороги відчути Форда було практично неможливо. Занадто багато народу, надто багато чужих емоцій. Стояти на місці було небезпечно: підручні Габріеля могли зрозуміти, що я щось задумала. Рушила швидким кроком з провулка до центральної дороги, подумки намагаючись знову і знову намацати демонічну силу Ейдена або покликати Форда.

Звернула за ріг будівлі і мало не перечепилася через пса.

Чорний, сильний, величний лорд.

Він дивився на мене з докором, ніби говорячи: «І куди ти зібралася тікати?»

Моєї радості не було меж. Я нахилилася до Форда і почухала його за вушками.

— Привіт красень. Вибач, що мало не збила тебе.

Збоку це мало виглядати, як випадкове зіткнення з псом і безневинна розмова з ним. Лорд — таким він для мене був — насторожився, явно запідозривши щось недобре у моїх діях. Все-таки він був надто розумним.

Я нахилилася до його голови і, вдавши, що цілую його, прошепотіла:

— Будь ласка, не йди за мною. Від цього залежать наші з Ейден життя. Через п'ять хвилин повідом йому, щоб він знайшов в туалеті у відрі для сміття мій телефон.

В емоціях Лорда промайнуло обуренн.

«Благаю, не клич його відразу», — подумки звернулася до нього. — «Дай мені час піти. Я повинна».

Лорд низько загарчав. Я відсторонилася від нього.

Форд був вірний Ейдену, а той наказав охороняти мене. Не знала, послухає він чи ні, але сподівалася, що розпач у моїх очах змусить його допомогти мені.

— Не гарчи, ти ж гарний пес, — навмисне голосно промовила я. — Ну все, біжи до господаря, красень.

В емоціях Лорда, як і раніше, відчувала впертість, невдоволення та злість. Він ще дужче почав гарчати і наступати на мене. Я позадкувала назад у провулок. Очевидно, пітбуль вирішив мене не слухати і ось ось планував покликати Ейдена. У мене було менше хвилини, щоб сховатися від Форда та Адама.

Побігла назад, подалі від людей, подумки молячись, щоб пес не встиг доповісти Ейдену про мою втечу. На ходу накинула на себе покрив ангельської сили, стала невидимою для людей і прийняла божественний вигляд. Свою енергію намагалася тримати в собі, щоб вартовий її не відчув.

Помах крил, і я вже летіла в небесах.

«Швидше, швидше», — як мантру, повторювала собі, відчайдушно махаючи крилами. — «Залишилось зовсім небагато. Якщо мене впіймають, то Хенк помре».

Здавалося, що мене зараз наздоженуть. Варто було тільки обернутися, і все. Я летіла все вище та вище, щоб мене не побачили із землі. Так швидко не пересувалась ні на жодному тренуванні. Коли Деріленд залишився позаду,  наважилася подивитись вниз. Гострий зір вихопив чоловічий силует. Він перемістився в провулок. Я сильніше замахала крилами.

Мене поглинули хмари. Пощастило, що їх сьогодні було дуже багато. Вони стали ідеальним маскуванням. 

Розслаблятись не стала. Адам і Ейден могли піднятися за мною і знайти мене тут. Демон відчував мене на невеликій відстані. Він легко міг відстежити мене.

Перевела подих і полетіла у бік призначеного місця зустрічі. Серце досі шалено стукало всередині, але з кожним кілометром адреналін стихав, а замість нього приходило усвідомлення того, що чекатиме мене далі. Не дозволяла думкам про майбутнє з'їсти мене. Треба було залишатися сильною, хороброю та впевненою. Чіплялася за надію і повторювала собі, що мій план спрацює і ми з Хенком обидва виберемося живими з лап Габріеля.

Вказане місце зустрічі знаходилося неподалік центру Деріленда. Я поспішила туди. За кілька хвилин приземлилася на дах кам'яної будівлі з трьома поверхами. Людей на цій вулиці не було. Я зістрибнула вниз, а за кілька метрів від землі пом'якшила приземлення за допомогою крил. Двері були відчинені. Не поспішала заходити всередину. Спершу озирнулася. На вулицях не було ні душі, чужу енергетику теж не відчувала, але інтуїція кричала про небезпеку. Вирішила відкинути емоції та зосередитися на справі. Не ставши більше гаяти часу, зробила крок усередину.

На першому поверсі було кілька порожніх кабінетів. Схоже, з цього офісу виїхали усі працівники. Пройшлася довкола, але нічого підозрілого не помітила. Потім піднялася на другий поверх. Там теж були кімнати, які колись використовували як кабінети. Оглядала старі робочі столи, коли вловила рух за спиною. Різко обернулася і побачила п'ятьох демонів. Наступної миті вони оточили мене по колу.

Я проковтнула, але втримала нейтральний вираз обличчя. Був не час для страху. Він би їх тільки потішив.

— Де Хенк? — відразу запитала, намагаючись тримати голос впевненим.