Розділ 24.3

Переміщатись зараз було небезпечно, оскільки Адам міг відчути сплеск моєї сили. Очі оглянули вбиральню і зупинилися на вікні. Воно відкривалося зсередини і було ідеальним варіантом для втечі.

— У мене позаплановий форс-мажор! — покричала я Адаму. — Вибач, що затримую тебе, але мені потрібно ще п'ять хвилин.

«Якщо Адам помітить мою нервозність, то вимагатиме пояснень. Якщо я йому розповім правду, то про це можуть дізнатися поплічники Габріеля, а тоді Хенка почнуть катувати. Або Адам не ризикуватиме мною, а сам попрямує в місце призначення».

Сумнівалась, що Габріель написав в листі адресу, де він сам знаходився і де тримали Хенка. Навіть якщо в Адама була б підмога, там його з більшою ймовірністю очікувала б порожнеча чи пастка. І навіть якщо він здолав би підручних занепалого, то не зміг би врятувати Здорованя.

— Я повинен увійти, щоб переконатися, що з тобою все гаразд, — відповів він. — Попереджаю тебе.

Я нервово провела руками по волоссю, швидко придумуючи причину своєї затримки тут. В голову не спало нічого кращого, як щедро облити боді водою з-під раковини.

— Заходжу, — попередив Адам.

Тремтячі руки швидко зім'яли конверт із запискою і засунули разом з новим телефоном у задню кишеню. Наступної миті вартовий прочинив двері. Він не став повністю заходити усередину. Лише просунув голову, оглянув вбиральню на наявність можливої загрози та уважно подивився на мене. Я проковтнула. Серце шалено забилося. Мені здавалося, що жодні спроби тримати незворушний вираз обличчя не зможуть приховати ту нервозність, страх, жаль і розпач, що читались в моїх очах.

— Все в порядку? — вкотре уточнив він. У його голосі виразно промайнув сумнів.

— Так. — Я спробувала усміхнутися, але підозрювала, що це у мене виходило жахливо.

Було нестерпно брехати, дивлячись у його насторожені очі, тому повернулася до раковими і почала витирати боді.

— Уявляєш, я якимось чином примудрилася забруднити боді. Тепер намагаюся відмити пляму, поки вона повністю не ввібралася в тканину.

«Брехня. Суцільна брехня».

Сподівалася, що він не звертав уваги на мою поспішну промову та різкий рух руками.

Адам мовчав. Я наважилася ще раз подивитись на нього. Він з тим самим дивним виразом обличчя стежив за мною. Мені треба було позбутися його, поки я ще більше не видала свій справжній стан.

— Чи не міг би ти зачекати за дверима? — спробувала видавити із себе сором'язливу усмішку.

«Жахлива актриса».

— Я хочу зняти боді та висушити його.

Кивнула головою у бік сушки для рук.

— Це займе кілька хвилин.

Дивитись йому в очі зараз здавалося справжнім катуванням, але я продовжувала це робити, щоб змусити його повірити мені.

— Ти стала дивною, — зауважив він.

Серце смикнулося.

«Ні, ні, ні. Дихай. Все добре. Він нічого не знає. Продовжуй грати роль. Все заради Хенка».

— Я... м-м... тут просто була дівчина з яскравими емоціями, і я забула побудувати бар'єр, тому вдосталь відчула їх.

Виправдання здавалося жалюгідним, але воно спрацювало. Адам зрозуміло кивнув.

— Не забувай про бар'єр. Ти ж знаєш, що людські емоції здатні навіть звести тебе з розуму, якщо ти не відгороджуватимешся від них.

— Так, я пам'ятаю. Це вийшло випадково.

— Чекаю на тебе за дверима, — повідомив він і закрив їх.

Я полегшено видихнула. Адреналін бушував у крові. Розкрила медальйон, який постійно висів на шиї і поглянула на фото матері та Здорованя. 

«Я врятую тебе».

Не став більше витрачати час, піднесла руки до сушарки. Вона дзижчала, а я тим часом кинулася до вікна. Відчинила його і вистрибнула назовні. Вікно виходило не на центральну частину вулиці, а на невеликий провулок.

Тепер мусила відшукати Форда і якось непомітно передати йому інформацію про телефон. Погана новина полягала в тому, що я не мала жодного уявлення, де він міг бути.