Розділ 24.1

Мені не відразу вдалося взяти себе в руки і подивитися наступне фото. Тіло тремтіло, а на очі наверталися сльози. Пальці обхопили медальйон. 

Хенк не заслуговував на це. Він завжди віддавав усе, що міг. Любив, дбав, захищав. Тепер через мене опинився в лапах демонів, за якими полює весь світ.

Серце стиснулося. Я змахнула сльози і поглянула на наступне фото. Там було написано послання. У ньому вказувалося, що я маю сьогодні до вечора прийти в призначене місце, якщо не хочу, щоб Хенка почали катувати. Мені погрожували щогодини надсилати відео з його муками. Внизу була вказана адреса.

По шкірі пробігли мурашки жаху, варто було тільки подумати про це.

Також у посланні вказали, що за мною стежитимуть. Будь-яка спроба повідомити про викрадення або попросити допомоги прирікала Хенка на муки.

Перевела повний жаху погляд на жінку. Вона відсахнулася і знизала плечима, мовляв, що не відповідає за вміст конверта. Я відчула її жаль, почуття провини та страх.

— Мене лише просили передати, — прошепотіла вона настільки тихо, що її голос ледь не тонув у звуках води, що лилась з крану. Потім швидко вислизнула назовні.

У двері постукали.

— У тебе все гаразд? — запитав Адам.

Витерла останні краплі сліз і прочистила горло. Мені слід було не показувати тієї паніки, що творилася всередині.

— Так, я вже виходжу! — крикнула вартовому, молячись, щоб він не став звертати увагу на тремтячий голос. — Почекай хвилину!

Підставила руки під холодні струмені води і вмила обличчя, щоб упорядкувати думки. Потім схопилася за краї раковини і поглянула на своє відображення. Тепер на мене дивилася злякана та розгублена жінка.

«Зберись!» — наказала собі. Так сильно стиснула раковину, що поділили пальці. — «Заради Хенка візьми себе в руки і почни думати! Думай!»

Заплющила очі і зробила глибокий вдих, видих. Так повторювала доти, поки дихання не прийшло в норму. 

Кинути Хенка навіть не думала. Заради нього я була готова піти на все. Здоровань був усією моєю родиною. Занадто багато він віддав мені, надто багато я була йому зобов'язана.

Здатись Габріелю означало підписати смертний вирок нам з Ейденом. Із ним у нього залишилися старі рахунки через розторгнутий договір. Я не знала, навіщо йому знадобилися ванси, але це не віщувало нічого хорошого. Інтуїція підсказувала, що саме він стоїть за зникненням сейкандів. Здатися Габріелю  для нас з демоном в будь-якому разі означало би кінець. А ми тільки почали осягати свої душі, відчувати один одного та невідомі раніше емоції, відкривати для себе нові враження, вивчати новий зв'язок і насолоджуватися нашим усамітненням. Я не встигла показати йому, що таке справжнє щастя.

Він міг померти, навіть не пізнавши його.