Розділ 23.4

— Ти знаєш, що останнім часом стали пропадати ванси?

Я покопалась у пам'яті.

— Якось мені говорили про зникнення сейкандів.

Дівчина кивнула.

— Тоді ти маєш розуміти, чим я зараз ризикую. Якби не Адам, я не стала б із тобою зустрічатися.

— Дякую, що погодилася на це. Я дуже вдячна тобі.

Вона кивнула.

— Що ти хочеш дізнатися?

Я ретельно вибирала перше запитання.

— Що відчувають сейканди, коли зустрічають вансу?

Перед відповіддю вона задумалась:

— Мене щось тягло до нього. Душа відчула свою частину і рвалася до неї.

— А після першої зустрічі відчуття змінилися?

— Мене тоді немов блискавкою вдарило, але цей дивний потяг пройшов. Я відчувала присутність свого ванси, якщо він був неподалік мене.

— Ти відчувала його емоції?

— Звичайно, ні, — вона відповіла так, ніби я сказала якусь нісенітницю.

Мені треба було дізнатись про її стосунки з вансою. Чи було між ними щось більше, ніж просте тяжіння душ.

Обережно підбирала слова, щоб не викрити нас з Ейденом.

— Як ви ставилися одне до одного?

— В якому плані? — Не зрозуміла вона.

Зам'ялася, намагаючись придумати безпечну відповідь.

— Що ви відчували одне до одного? Байдужість? Ненависть? Симпатію?

— Симпатію? — посміхнулася чорнява. — Це й близько не походило на це. Наші душі відчували одне одного і притягувалися, але між нами були напружені стосунки. Мій ванса ненавидів мене. Він хотів якнайшвидше позбутися моєї присутності, щоб випадково не підпалити мене. Я була здивована, коли побачила його. Якщо не зважати на те, що я відчувала його душу, то він для мене був звичайним демоном.

Ейден також спочатку мене ненавидів. Я пам'ятала його очі, переповнені люттю та роздратуванням, однак згодом він почав по-іншому ставитися до мене. Я дратувала демона, але його ставлення до мене з часом почало змінюватись. 

Мене ж з першої зустрічі з ним поглинув страх. Я відчувала поклик душ, і це лякало мене. До того ж Ейден поводився дуже дивно, тому я з побоюванням ставилася до нього. Поїздка до Деріленда зблизила нас, але потім він все зруйнував. Моя довіра до нього зникла, але після того, як ми заприсяглися бути союзниками, я знову почала зближуватися з ним. Здавалося, що після цієї угоди Ейден став чеснішим зі мною. А потім я сама не зрозуміла, як встигла звикнути до нього.

Теперішній Ейден змушував серце битися швидше, а тіло бажати бути ближчим до нього. Я хотіла дізнатися про нього все, вивчити той бік, який раніше не був відомий навіть йому самому, показати, що означає жити, радіти моменту, любити і бути коханим.

— А що було далі? — запитала у чорнявої.

— Далі? Нічого, — вона розвела руками. — Ми перетнулися випадково і швидко розійшлися. Після цього я ніколи не бачила його. Якщо бути відвертою, то я цьому дуже рада. Він — не дуже приємна компанія.

— Ясно, — в моєму голосі пролунала прикрість. Це була не та відповідь, на яку я розраховувала.

З його слів зробила висновок, що при першій зустрічі душі притягують сейкандів, але це ніяк не впливає на їхні стосунки одне з одним.

— Чи важко було пробудити ангельську силу і навчитися нею користуватися?

— У мене найкращий наставник у світі, — відповіла вона, а потім з повагою та вдячністю усміхнулася Адаму.

Куточки його губ піднялися вгору. Я простежила за цією дією. Перевела погляд із нього на дівчину і назад.