Розділ 23.3

Я знизала плечима. Вартовому довіряла, але ризикувати собою та Ейденом зайвий раз не могла. Все ж таки він не міг брехати архам, як і ми всі.

— Я погано розумію суть нашого зв'язку, тому хочу розібратися в ньому, але не знаю, хто може мені в цьому допомогти, — відповіла йому.

Він пильно дивився на мене.

— Я мало що знаю про зв'язок ванс. Із цим я тобі не можу допомогти. Тобі варто знайти поєднаних сейкандів, які колись зустрічалися. Але це дуже рідкісне явище.

— Ти знаєш таких? — із надією запитала я.

Адам зам'явся. Було видно, що він щось знає, але не наважується мені говорити.

— Будь ласка, якщо ти знаєш таких сейкандів, то допоможи поговорити з ними. Для мене це дуже важливо. — Я вчепилася в його рукав і зазирнула у вічі. — Прошу.

Адам відвів погляд.

— Ти розумієш, що мені заборонено видавати сейкандів.

— А ти не видавай. Просто приведи мене до божественної істоти, яка зможе відповісти на мої запитання.

Вартовий думав. Після кількох секунд заговорив:

— Я спробую влаштувати тобі зустріч із однією особою, але тільки якщо вона погодиться з тобою говорити.

Моєї радості не було меж. У мене з'явився шанс дізнатися відповіді на питання, які так довго крутились у голові.

— Дякую. — Я широко посміхнулася йому. — Для мене це справді дуже важливо.

Адам написав своєму знайомому та попросив про зустріч. Нам пощастило, бо він майже одразу ж відповів йому. Вартовий повідомив мені, що той згоден поговорити зі мною, якщо я присягнуся нікому не говорити про нього. Ми домовилися зустрітися з ним в одному закладі, де грала жива музика. Саме те, що нам було потрібно.

Знайомим Адама виявився ангел у вигляді худенької низенької молодої дівчини з чорним волоссям до плечей, блідою шкірою та блакитними великими очима. Вона ковзнула по мені швидким поглядом, потім обійняла ззаду Адама. Він не бачив її, але відразу зрозумів, хто стояв за ним. Його обличчя пом'якшало.

— Я вже й забула, коли востаннє тебе бачила.

Дівчина відпустила його та впала на диван поруч із ним.

— А ти постарів. Роки беруть своє?

Куточки губ вартового піднялися вгору. Він дивився на неї, як на маленьку дитину, яка сказала щось кумедне.

— Щось таке я й сподівався від тебе почути.

— Що посієш, те пожнеш. — Вона знизала плечима, а на її щоках з'явилися милі ямочки. — Але знай, я завжди готова подати тобі склянку води в старості.

— Радий це чути, — усміхнувся він.

— І так, — вона повернулась до мене. Її очі уважно оглянули мене, — ти хотіла поставити мені запитання щодо сейкандів.

Жива музика була досить гучною, а поблизу була лише одна божественна істота в образі чорнявого чоловіка. Він сидів у протилежному кутку зали разом із милою людською жінкою. Складно було зрозуміти з такої відстані, ким він був: ангелом чи демоном. Але його столик був далеко, і через музику він навряд чи міг нас чути. Тож ми не побоювалися, що нас підслуховують.

— Так.

— Ти й так знаєш, хто я, коли захотіла зі мною про це поговорити. Безглуздо це заперечувати. Але ти повинна пам'ятати, що розголошення мого походження карається Небесним законом.

Тепер милі ямочки змінилися на гострий погляд.

— Я нікому не розповім про тебе. До того ж, — я легенько усміхнулася їй, — ми в рівних умовах. Ти теж чудово усвідомлюєш, хто я така.

Вона довго мовчала. Дівчина подивилася на Адама, потім на мене.